Три хрестики Аліє - страница 35
Місто почало готуватися до ярмарку задовго до приїзду Аліє. Містяни ніби жили однією думкою про очікувану подію, тож іще за тиждень до початку тільки й мови було, що про гарний виторг та звичні ярмаркові розваги – інші теми зникли з ужитку. Сварки й ворожнеча раптом перестали посідати будь-яке місце в головах кам’янчан, адже на найближчі кілька днів усім доведеться змінити свій звичний устрій життя: торгувати, купувати, зустрічати старих приятелів і щовечора веселитися у шинку.
Довгожданий ярмарок припав на ясний та погожий день. Листя кленів, що вже потроху починало наливатися золотом, поблискувало в останніх теплих променях сонця, що саме визирнуло з-за пагорбів. Тисячі павутинок, сповіщаючи про близький прихід бабиного літа, кружляли в повітрі, чіпляючись за спини, плечі та обличчя ярмаркувальників.
Аліє захоплено роздивлялася різнобарвні стрічки й цехові герби, які майоріли повсюди, дослуховувалася до закликів скоморохів-комедіянтів. Скрізь яскравими плямами виднілися то шовкові вінчики на головах дівчат, прикрашені живими квітами, то білосніжні намітки молодиць, а подекуди й оксамитові капелюхи за італійською модою й вишукані звиті буклі. Вона проходила між рядами, роздивляючись яскравий крам – шкіри та хутра, блискучі намиста та срібні прикраси, вдихаючи знайомий аромат турецьких прянощів. Нарешті в Аліє знову з’явилися власні гроші, ніхто їх більше не смів відібрати, тож вона могла купити собі нові черевички, теплу свитку, омріяний жупан!.. Та перед тим як витрачати свої дукачі, Аліє вирішила обійти всі ряди, що розкинулися ген від костьолу й до ратуші. Усі метушились й торгувались, хизуючись своїми найліпшими убраннями. Броварі зраночку наливали в кухлі пиво й медовуху, стара єврейка тягла заїжджих поселян за рукави, намагаючись збути гору поношеного одягу, ковалі за сусідніми лотками пропонували такі ненависні дівчині серпи, коси й лопати. Тут-таки продавали й перепродували скотину, крикливих курчат та індиків, і ще крикливіших довгошиїх гусей. Цигани привели сюди цілий табун коней, яких розмістили в спеціально зробленій для такої оказії загороді. Поруч господині з криками й лайками збували капусту й ріпу, яблука й чечевицю. Повсюди чувся дух цибулі, що так гарно вродила цього літа.
Аліє купила собі свіжих бубликів й попрямувала назад до одежі та краму, як на мить їй здалося, що серед натовпу майнуло обличчя Уласа. «Примарилось?» – подумала Аліє, вдивляючись у обличчя ярмаркових покупців. Але обличчя майнуло знову. Той самий великий ніс, тонкі губи, хитруваті сірі очі. У грудях защеміло, і Аліє вже готова була окликнути товариша, але… біда була лиш у тім, що Улас був убраний в жіночий одяг. Поверх зібраної під горлом сорочки були вдягнені скромна синя корсетка, залатана кілька разів спідниця та біла попередниця; голову ж покривала вицвіла руда хустка.
Дівчина як дві краплі води нагадувала Уласа. Ті ж дещо незграбні рухи, ледь згорблені плечі, той самий насмішкуватий вираз обличчя…
– Уласе! – не втрималась Аліє, хапаючи дівчину за рукав.
Від несподіванки та впустила на землю корзинку з крамом і коржиками, що розсипалися прямісінько під ноги перехожих.
– Уласе, це ти? – прошепотіла Аліє. – Чому ти в жіночому вбранні? Це і є та таємна справа, задля якої ти їхав до Кам’янця?
Жінка першу мить здивовано дивилася на Аліє, ніби не розуміючи, про що та говорить.
– Ти мене сплутала… Із моїм братом, – холодно відрізала молодиця.
– Не знала, що в Уласа є сестра-близнюк…
– Та може, ти й зовсім нічого про нього не знаєш, – жінка нарешті вирвала свій рукав із завмерлих пальців Аліє. – Відчепися вже від мене, вперше тебе бачу! Гляди, що ти накоїла! – указала на розсипаний товар вона.
– А Улас у місті, добродійко? Мені конче треба з ним зустрітися!
– Він у Кракові, у короля. Повернеться не скоро, – буркнула незнайомка й загубилася серед ярмаркової суєти.
Сходи виявилися дуже крутими, і Аліє доводилося триматися за поручні, щоб втримати рівновагу. Вона спускалася у в’язницю до брата розкішно одягнена, ніби прагла щось йому довести. Зустріч із сестрою Уласа вибила її із рівноваги, і Аліє весь час нервово покусувала нижню губу, аж доки не відчула на ній солоний присмак крові.
– Я не просто служниця, якщо для тебе це матиме хоч якесь значення, – тихо сказала Аліє татарською, ввійшовши в темницю. Пахнуло вологістю й пліснявою. Тьмяно поблискував маленький каганець в її руці та мерехтів ліхтар вартового на вході, непевно освітлюючи її обличчя. – Мене найняли й приставили до тебе, щоб вивідати, куди ти заховав реліквії Калиновських. Скажи їм – і вони не будуть тебе мучити.
Махмуд мовчав. Він сидів на купі прілої соломи й ледь чутно стогнав.
– Тебе катували сьогодні? – із жахом у голосі спитала вона, кинувшись до нього ближче. – Я можу чимось зарадити?
– Забирайся геть! Не хочу тебе бачити! – крізь зуби процідив в’язень.
– Я не змогла звільнити тебе дорогою сюди. Чи ж зможу зараз? Я просто не знаю як, – схлипнула вона, виходячи за двері, а їй услід почулося лише зле сипіння: «З-забирайся!»
– Христино! Це все мені? – захоплено вигукнула Катруся, приміряючи нові коралі й чудернацької форми мідні сережки.
– Ну то як, подобається? – запитала її Аліє, не встаючи з ліжка. Вона намагалася, щоб її голос звучав бадьоро, але на серці миші шкребли.
Аліє повернулася в кімнату одразу після візиту до брата і до самого вечора вже й не змогла змусити себе підвестися з постелі. Їй знову було неймовірно шкода когось, проте Аліє не знала, кого ж більше – брата чи себе.
