Три хрестики Аліє - страница 48
Не встиг Махмуд вийти, як Захарій поворухнувся, голосно при цьому зітхаючи. За мить татарин підскочив до вартового й одним відточеним рухом перерізав йому горло. Аліє закрила рот руками, щоб не закричати.
– Навіщо? – ледь видавила з себе вона. – Він же спав!
– Цей чолов’яга завжди мене дратував, – крізь зуби процідив Махмуд, поглядаючи на Іванка.
Але Аліє вже стояла біля юного вартового, закриваючи його собою.
– Не чіпай його! – гаркнула вона, вишкірившись, мов дика кішка.
Махмуд лише вишкірився у відповідь і різко сплюнув.
– Допоможи краще зняти з цього-от штани, поки вони ще не вимазалися кров’ю!
Татарин почав знімати з убитого одяг, а Аліє не могла примусити себе допомогти брату, хоч бачила, що той насилу рухається від недавніх катувань і побоїв. Натягнувши штани Захарія й накинувши на плечі його жупан, Махмуд мовчки пошкутильгав до виходу. Тут лише Аліє отямилася й, обігнавши його на вузьких сходах, пішла першою.
Подвір’я було безлюдним, і Аліє дякувала за це Богу, благаючи обійтися сьогодні без інших даремних смертей. На грудях тихенько подзвонював украдений у Катрусі ключик від чорного ходу.
На виході з фортеці віяв легенький вітерець, спокушаючи Махмуда вдихнути на повні груди такої несподіваної свободи. На віддалі стояв Адріян з кіньми.
– Ти повернешся за тими реліквіями? – тихо запитала Аліє.
– Не твоя це справа! – відрізав брат, підходячи до коня. – Прощавай. Сподіваюся, наші шляхи більше не перетнуться. Не хочу тебе знати.
– Ти вважаєш за велику честь рятувати твоє життя, чи не так? – Аліє зробила уклін, торкаючись кінчиками пальців голови, грудей і живота. – Того козака, що пощадив тебе, засудили до страти. То, може, і мене уб’єш за те, що врятувала тебе? Моїм власним кинджалом?
– Ти осоромила наш дім. Ти заслуговуєш на смерть, але спершу ти помучишся. Ти будеш служити панам, які самі мали б прислуговувати тобі! – Махмуд метнув гострий погляд на сестру й на Адріяна, що відчуженим видом стояв трохи поодаль, але чув кожне слово розмови.
Аліє не відповіла. Їй зробилося так гірко, що вона ледь втримала сльози, які наверталися на очі.
– Перекажи мамі…
Махмуд похитав головою й через зціплені зуби сказав:
– Хай ліпше думають, що ти мертва.
Він зі злістю жбурнув кинджал на дорогу та зник у темряві, а Аліє упала на траву й розридалася. Адріян за мить уже сидів біля неї, обіймаючи за плечі.
– Ти виконала свій обов’язок. Нам час, допоки сторожа не кинулася.
Аліє раптом підвела на нього очі. Мокрі від сліз, вони здавалися ще більшими й зовсім бездонними.
– Спершу заїдьмо до Уляни! – відчеканила вона.
– Навіщо? Я вже попрощався з нею. А нам треба скоріше тікати звідси! Не можна повертатися назад у місто!
– Так треба! – взяла його за плечі Аліє й стрімко підвелася. – Хутчіше!
Накинувши плащі й гостроверхі шапки, які Адріян спеціально замовив у знайомого кравця, і зробивши великий гак навколо фортеці, вони знову заїхали в міські ворота.
– Хто там? – гукнули вартові.
– Посланці до пана Адама Ґурського, – миттю відповіла Аліє, не дозволяючи Адріяну бодай відкрити рота.
– Дівчина? – здивувався один.
– Маю послання від ясновельможного пана польного гетьмана! – випалили вона. – Ви ж не хочете, щоб через вашу підозрілість до жіночого племені у всього міста були неприємності?
Тон, яким говорила Аліє, був достатньо переконливим.
– Матвію, супроводжуй пані до нашого вельможного!
– Немає потреби, – кинула Аліє, риссю проскакуючи через ворота й зникаючи за рогом.
Адріян мовчки прослідував за нею, нічого не питаючи. Зупинилися вони лише неподалік дому Уляни.
– Звідси пішки й навшпиньках, щоб не привертати уваги сусідів, – наказав Адріян, і за кілька хвилин вони вже стукали в двері низенької хатинки.
– Ви збожеволіли?! – Уляна запалила свічку, швидко впускаючи гостей усередину.
Адріян лише здивовано знизав плечима, одним лиш поглядом вказуючи на Аліє, а та без сил опустилася на лаву.
– Далі я поїду одна, – сказала вона, не піднімаючи очей.
– Що ти говориш, Христино?! – кинувся до неї Адріян, але вона його відсторонила.
– Мене звати Аліє, – ледь не зриваючись на крик відрізала дівчина. – Так просто: А-лі-є. Це означає «вища», «піднесена». Я дочка татарського бея й полоненої русинки. Я сама не знаю, що роблю на Україні, але схоже, що я послана сюди самим дияволом, щоби нівечити всім життя!
Дівчина підвелася й заміряла кроками маленьку кімнату. Від шуму прокинувся Бенедикт. Він визирнув з-під ковдри й уважно спостерігав за Аліє своїми жвавими допитливими оченятами.
– А це – Уляна, – продовжила сповідь татарка, – яка видавала себе за мандрівного дяка Уласа, бо в неї маленька дитина, яку треба за щось годувати й одягати.
Уляна закрила обличчя руками, ховаючись від приголомшеного погляду Адріяна.
– Так, Адріяне, до недавнього часу, перед тим як ти почав допомагати їй і замовляти в неї ліки, вона місяцями мешкала далеко від свого сина у багатих паничів, видаючи себе за чоловіка!
Тепер очі Аліє горіли праведним гнівом. Уляна підняла голову, безмовно благаючи Аліє припинити, але марно. Вона продовжувала, і ніхто не наважився суперечити їй.
– А ось це – Давид, – лагідно подивилася на чоловіка вона. – Він іудей. Був іудеєм, доки не зрікся свого роду, щоби прислужитися якомусь вельможі й одного разу отримати шляхетство. Він – талановитий лікар, але просто дарувати людям життя йому замало! Він честолюбець і хоче мати власний герб, титул і маєток. І для цього ладен іти будь-яким шляхом. Чи не так, Адріяне?
