Львів. Смаколики. Різдво - страница 33
Тільки ще люстро зберігало і відтворювало колишню Миру, і завдяки цьому ніхто з оточення не здогадувався, які метаморфози відбулися з нею через поступливість і справжню жіночу дурість.
Першою помилкою була згода на цивільний шлюб, отже, вона закохалася до нестями й не уявляла свого життя без нього — будь-що, аби разом. Ця поступка наче затаврувала її, довела йому, що можна не дуже церемонитися з дружиною, вона цілком у його чіпких руках.
Як довго триває кохання за таких вільних стосунків? Якісь міфічні подружжя так живуть до самісінької смерті і тільки через турботу про спадкоємців заглядають до рагсу. Втім, зайві формальності лише ускладнюють життя.
Мира вийшла з роботи, коли вже стемніло, і бульвар сяяв різнокольоровими гірляндами, біля храмів стояли вертепи, і десятки крихітних Ісусів лежали в яслах, а в очах Божих Матерів на всіх іконах засвітилося тихе щастя, навіть страшне пророцтво здавалося неможливим у радісній святковій метушні.
Вже три місяці вона живе, вірніше існує, у малесенькій квартирці, грошей вистачає тільки на таку. Але все ж таки центр міста, і до роботи можна дістатися пішки, а не їхати в переповнених маршрутках і завжди в годину пік. Повернутися під батьківській дах вона не готова, у неї не вистачає мужності зізнатися, чому пішла від цивільного чоловіка, вилаяна, принижена.
Тоді, ще восени, перебувши ніч у подруги, вона приїхала додому і жила декілька днів, розказуючи казки про термінове відрядження чоловіка, про «дуже скучила за вами», про «у нас усе гаразд». А сама гарячково шукала собі пристановище, з жахом усвідомлюючи, що не може спати в рідній домівці. Нескінченні безсонні ночі доводили до божевілля, вона виходила до сніданку з чорними колами під очима, а батьки вважали, що це туга за чоловіком зробила її дратівливою та сумною.
Вона тікала з батьківського дому від співчутливих поглядів, від дрібної опіки, від неможливості сказати правду, від вимушеної брехні, від безсонних ночей… А що їй залишалося робити? Рік тому батьки мали рацію.
Рік тому вона була самовпевнена і відверта, коли на кухні вранці почала розмову-пояснення, чому переїжджатиме до «бойфренда» і чому це правильне рішення, що треба перевірити почуття, притертися характерами, вирішити побутові проблеми.
Батько не дав договорити і перервав її оптимістичний монолог:
— І кому першому це спало на думку? Впевнений, що не тобі!
Дідусь захлинувся кавою й натужно кашляв, а мати, сердито кинувши на неї погляд і не допивши кави, зайнялася мигдалем — нервово обдирала лушпиння.
А батько вів далі:
— Це твій Арсен гарно вигадав, але у тебе своя голова має бути на плечах! Яке ще таке вільне кохання? Захотіло — прилетіло, захотіло — далі полетіло? Це так в опері, у Кармен, а в житті трохи по-іншому відбувається, без романтизму. Тату, ви чули? Наша Мира хоче жити цивільним шлюбом! І на весілля витрачатися не треба, і з розлученням без проблем. Ти, доню, сама подумай, чи кохає тебе Арсен, якщо таку ганьбу пропонує?
— Хіба ви котики чи собачки — без вінчання жити? — Дідусь прокашлявся і вступив у розмову зі старечим єхидством. — Якщо в Арсена твого житлові проблеми, нехай до нас у прийми йде, місця вистачить. Допанькались! — сердито кинув батькам. — А я попереджав: ваше вільне виховання ще боком вийде. Треба спочатку мозок у голову вкласти, а потім уже волю дитині давати. Тепер маєте, що маєте! Богу ще дякуйте, що до чоловіка йде, а не до подружки, голови немає, та хоч сексуальна орієнтація традиційна. Це ваше вільне виховання далеко завести може! — розгорнув перед собою газету, наче крапку поставив.
Батько, наче не почувши цього гнівного монологу, звернувся до матері:
— Ганно, ти чуєш? Мира вже така доросла, що тепер сама все вирішує. Дякую, що хоч попередила. Ти, донечко, запам’ятай: цивільний шлюб не для жінки. Він для чоловіка. Для будь-якої жінки він — пастка, зашморг на шию, невпевненість у майбутньому, запланований програш.
Батько говорив спокійно, тільки червоні плями зрадливо з’явилися на обличчі та майже непомітно тремтіла в руці філіжанка з кавою.
Загримів міксер, мати почала дрібнити мигдаль.
Потім запанувала тиша. Мовчки пили каву. Потім мати похапцем, наче поспішала кудись, позбирала сніданковий посуд, поскидала в мийку. Одна тарілка впала на кахельну підлогу і дзвінко розбилася, розлетілася маленькими сколками. Батько наче прокинувся:
— Згоден, не всі йдуть до церкви. Шлюб — крок відповідальний. Тут без відступу має бути. Але ж до рагсу прогулятися можна? Арсен пропонує несерйозні стосунки, а ти погоджуєшся, помилку робиш. Приводь його до нас на Різдво, я з ним по-чоловічому поговорю, може, до нього й дійде хоч трохи, якщо дійсно кохає тебе, Миро.
— Ми з Арсеном їдемо до Праги, з його друзями, вже і квитки купили, і місця у готелі забронювали. — Мира наче виправдовувалася. Підняла голову — побачила потемніле обличчя матері, яка швидко перемішувала мигдалеву муку з цукровою пудрою. І хвиля провини піднялася в її душі, але при згадці про Арсена стихла.
Вона слухала і не чула батьків, і теоретично в чомусь вони мали рацію, до тої межі, яка не стосувалася коханого Арсена, адже її особисте сонце не мало на собі плям, не могло бути негідником і зрадником. Мира була щиро впевнена, що її красень — саме та кам’яна стіна, за якою мріє сховатися будь-яка нормальна жінка, забувши свої недолугі феміністичні принципи. Такий, як Арсен, не буде на тебе тиснути вічним незадоволенням, капризами, криками й іншим арсеналом зброї неврастеніка з незліченною кількістю комплексів «царя природи».
