Гумор та сатира. Збірка - страница 51
Каже прем’єр.
— Та він скакав, — каже песик, —
І на Майдані ідейно, і просто так,
І гопак, і краков’як,
А от зараз ніяк.
— Немає приводу для суму та апатії —
Якщо скакав, значить, вмер за демократію.
11.
Вітер! Вітер щомиті!
Їдуть дванадцять державних осіб,
Думають думку дванадцять діб,
Мудрість у скронях у всіх аж гуде,
Рішення мудре ось-ось упаде.
Раптом упала ідея одна!
Рано чи пізно наступить весна!
Газу ворожого брать западло,
Прийде само нам тепло у житло!
Так що народик наш буде в красі,
Хай докупає ще теплих трусів,
Будуть дванадцять у них градусів!
Хоч дочекаються, мабуть, не всі…
Годі! Потрібно і нам позитиву!
Їдемо в лазню! В село! На Мальдіви!
12.
Гей! Гей! Радість у наших людей!
Пішла злочинна влада!
Співай, громадо!
Прийшли прихильники
Маркіза де Сада!
Гудбай, Ірен, гудбай!
(роздуми біля під'їзду Верховної Ради)
«Відомий політик, Ірина Фаріон, яка мала намір зробити українців авангардом світової термоядерної війни, на жаль, не пройшла до нового парламенту…»
з демократичної преси
«Куда уехал цирк? Он был ещё вчера…»
майже народна пісня
Нагостривши парламентські лижі,
Нагадавши примару чи сон,
Як той лебідь над містом Парижем,
Пролетіла madam Farion.
Ах, Ірино, я теж не радію,
Я шкодую, повірте, Ірен!
Бо на вас покладав я надію
Як на явище та феномен.
Думав, знов, як у славнім минулім,
Нести будете вашу пургу,
То на Кремль наводити дулі,
Щоб той Путін зігнувся в дугу,
То покличете радо із Ради
(Мов слухняних овечок табун)
Україну в кошмар термояду,
Наче вождь Віннєту чи трибун.
А народ наш, митці, хлібороби,
Всі, хто мешкає в нашім краю,
Подивившись на вашу хворобу,
В ній впізнають хворобу свою.
Стане соромно їм, люба пані,
І одужання в них настає …
Втім, даремні мої нудьгування,
Цирк поїхав, а клоуни є.
І не треба нам сліз, як на тризні
Безнадії, мадам, ще не час —
В пароксизмі парламентаризму
Ми обрали ще кращих від вас.
Є співачки (вітаємо палко)
Є комбат і його автомат,
З медій «профі» та професіоналки
Вибір геїв — з Дніпра до Карпат.
Значить, шоу в нас буде тривати,
Є кому понести маячню,
Є тепер і кому постріляти,
В кулуарах зніматися ню.
Надивившись парламентських збочень,
Може, вийдемо із забуття?
Прийдем в тяму? А як не захочем,
Всім Господь тоді буде суддя.
Гляне Він на сторуку потвору,
Ту, з картками (як біси малі)
І, мов підлий Содом і Гоморру,
З української змиє землі.
Киев во мгле
Яблони цвели розовым и белым цветом. А трава была, как и прежде, сочной, зелёной и такой свежей и душистой, как нигде в мире. И хотя редкие прохожие в предрассветной тьме шли с тревожными, усталыми лицами, хотя из мягкой земли, словно чудища последних ночных сновидений, вылезали на бетонных ногах железные щиты с надписями «Голосуй — не гальмуй» и «Я пишаюся тим, що я киянин», магнолии в ботаническом саду снова качались на легком ветру, а Днепр и холмы Киева всё ещё были прекрасны.
— Слушай, надоел ты мне, — проговорил некто пожилой и раздражённый, — нет у меня времени с тобой возиться.
— Ну, я прошу, помоги! — нервно заныл кто-то помоложе, — ты ведь тоже начинал.
Трава заволновалась. Ветер стал холоднее. По небу пролетела стая ворон.
— Да, начинал. Но я учился прилично. А, главное, дело наше мне нравилось.
— Так и мне нравится! Но пока почему-то не выходит.
— Не выходит, — пожилой заворчал бессвязно. — Ладно, сколько ты с ним уже возишься?
— Второй месяц.
— Это не мало. И никак?
— Никак.
— А что ты ему предлагал?
— Да всё предлагал. Всё, как положено.
— Карьеру?
— Само собой.
— Учти, карьеру, чины, звания они любят. Есть даже такая пословица, киевлянин без лычек, как…
— Да, говорю же, пробовал! Устроил ему встречу с одноклассником. Помощником депутата. Рожа у одноклассника сытая, костюмчик модненький, машинка красненькая. Ну, чем не пример для подражания?!
— А с какой-нибудь там дивчиной или кумой знакомил? На предмет секса?
— Ещё как знакомил! С подставными студентками Киево-Могилянской академии сводил. На фейсбуке такую порнуху выкладывал, самому стыдно было!
Нервный голос обиженно пресёкся. Воздух от земли до серых облаков стал тоньше, прозрачнее и заколебался, словно над горящим костром.
— Ну, а что-нибудь краткое, идеологическое? Скажем, главное в жизни — здоровье. Бывает простенькое, даже идиотское подбросишь, а у человечка цель появляется. Причём до конца дней.
— Пробовал и про здоровье, и «Динамо-чемпион» и «Смерть врагам».
— Стоп! А каким врагам?
— Да, какая разница?! Вообще — всем врагам.
— Нет, всё-таки зря тебя не выгнали, — пожилой зло засопел. — И зря я за тебя заступился. Только отца позоришь.
Тишина стала напряжённой, будто накалилась. Голос, который казался старым, вдруг проговорил сильно и жёстко:
— Где он сейчас?
— Дома, наверное. Сегодня воскресенье, выходной.
