Гумор та сатира. Збірка - страница 54
(Окуляри в горизонт)
— Вір, дідусь, усе за планом,
Уряд має свій резон.
Ось іще скасуєм пільги,
Транспорт, ліки то ж розход!
Геть всі виплати пенсійні –
Заживе тоді народ!
Збільшим вдвоє ціну газу,
Тільки б Рада була «за»…
Пан зайшовся від екстазу,
В дідуся в очах сльоза:
— А навіщо це, добродій?
Може, всіх одразу в морг?
— Діду, ви село та й годі!
МВФ бабла дасть в борг!
І хмільний від перспективи,
Він пішов сідать в авто.
Непоголений, щасливий.
А старий у слід: — Ви хто?!
Як ім'я? Ви, може, геній?
Я тоді у вас повчусь…
Чує здалеку: — Арсеній!
— Сєня?! Тут і впав дідусь.
Впав, сердешний, на коліна,
Де трава, паркан, дуби,
І з натхненням, без упину
Став зрізать гриби, гриби!
Назбирав силену силу,
Підхопився, встав з колін,
Вдома склав гриби в посилку,
Напис вивів: «У Кабмін»
І на пошту! Та у дворі
Доганя його жона:
— Там же повно мухоморів,
Та й поганка не одна.
— Помиливсь, я ж той… сліпенький,
А грибків же, як лупи.
І додав іще старенький:
— Гірше, як вожді сліпі.
Поведуть сліпих — і в яму.
Потім стиснув кулака,
Та й пішов на пошту прямо!
І тепер ефект чека.
На городі і за чаєм,
І в гостях десь у куми
Дід надії не втрачає.
Тож, надіймося і ми…
Радикальний засіб
(сумне оповідання)
— Проходьте. Що вас турбує?
— Розумієте, мені якийсь голос…
- Чуєте голоси?
— Ні-ні, тільки один голос.
- І що ж він говорить?
- Та різне. Частіше ставить запитання.
- І це вас непокоїть?
— Так. Бо я не завжди можу дати відповідь.
— Ну, наприклад, сьогодні про що він питав?
— Питав про європейськість. Мовляв, мої земляки під час революції продемонстрували європейськість.
— Так, абсолютно правильно.
— А він запитує, в чому це проявилося.
— Хіба ви не пам’ятаєте? Це ж було не так давно.
— Та забув. Це, мабуть, від недоїдання. І ще так провокаційно ставить запитання: що для тебе важливіше, європейськість чи ковбаса?
— А ви що?
— Я кажу, звичайно, європейськість. Тим більше, придбати ковбасу я не можу собі дозволити.
- І голос тоді замовкає?
— Та де там! Починає знову мучити запитаннями.
— Про що?
— Про злочинний режим.
— В якому сенсі?
— В тому сенсі, що злочинний режим, дякувати богові та нашим партнерам, повалили, а жити стало ще скрутніше.
— Дивно. Хіба ви не одержали пам’ятку учасника революції?
— Може, і одержав. Я ж казав, від недоїдання став забувати і досягнення революції, і де та пам’ятка забув.
— Гаразд, ось вам нова. І я вам випишу пігулки для пам’яті, вони відновлюють в свідомості всі досягнення.
— Дуже вам вдячний! Дозвольте одну зараз прийму. О! То інша справа! Тепер пригадую, і пам’ятку цю впізнаю! Тут же все написано!
— Авжеж.
— А він мене мучив! Особливо оцим четвертим запитанням. А тут же все ясно написано, і можна відповідь прочитати.
— Будь ласка, читайте.
— Якщо якийсь нестійкий елемент запитує вас, чим старі злодюги та грошові мішки були гірші за нових і чи варто за нових проливати кров, відповідайте: нових визнає Європа, у них приємні обличчя, і вони мої однодумці.
— Правильно.
— Ой!
— Що сталось?
— Тільки що він запитав, яка різниця, який грошовий мішок тебе грабує, симпатичний чи несимпатичний. А тут немає відповіді. Що йому сказати?
— Скажіть, що різниця колосальна.
- І все?
— Все. Сказали?
— Сказав.
— Ну?
— Регоче. Каже, що я дурень. Що повівся на брехню людей, які ділять мою землю, які за допомогою продажних писак запхали мені в голову, що я кращий на планеті, і, як пофарбую свій паркан, моє життя стане чарівно прекрасним.
— А ви загляньте в пам’ятку.
— Зараз. Ага! Тут же все написано! Якщо питають, чому після фарбування не піднялася гривня, відповідаєте: чудовисько Хутін зронив курс.
— Абсолютно точно.
— Дивіться, тут є і про рибу в Дніпрі! І про повінь! І все оте кляте чудовисько Хутін.
— Правильно.
— А хто це, Хутін?
— Прийміть іще пігулку.
— Дякую. А все ж таки, що в мене за голос?
— Вас треба обстежити. Зробити аналізи. Поки що, як лікар, нічого сказати не можу.
— А може, це моя совість?
— Совість? Ні, шановний. Совість — це абстрактне поняття. В Європі його давно хімічно ліквідували.
— Ой! А він зараз каже: так, я твоя совість!
— Тоді вдома проковтнете ще оцю синю пігулку, і він заткне свою пельку. Ви тепер куди?
— Та іду на свято. Ювілей Повалення Злочинного Режиму.
— Якого саме? У нас майже щомісяця валять злочинні режими.
— Не пам’ятаю. Після останнього повалення я нічого не їв.
— Що ж, до побачення.
— На все добре.
Пацієнт вийшов з кабінету. Лікар підійшов до вікна. За вікном йшли демонстранти. Почулися голоси: «Хай живе Трьохмісячний Ювілей Повалення Злочинного Режиму!», «Вперед до перемоги!».
- А потім вони повертаються додому і починають мучитись сумнівами, — подумав лікар, дивлячись на колону демонстрантів. — От якби знайти такі ліки, які можна було б прописати всім і разом припинити страждання.
Він пройшов до невеличкої лабораторії, продовжуючи роздуми.
- Треба шукати. Бо після пігулок, пам’яток, маніфестацій вони повертаються голодні до своїх підвалів, і шлунковий сік, що не виділився, впливає на мозок. З’являються питання, сумніви. Я повинен знайти якийсь радикальний засіб. Раз і назавжди. І тоді містер Сміт оплатить моє відкриття. Не треба грішми, кому вони зараз потрібні. Краще продуктами харчування.
