Гумор та сатира. Збірка - страница 62
В мене інша славна роль –
Як народ наш переможе,
Я з’явлюсь. Не як король
Чи герой якийсь пихатий
(Тут амбіції малі).
Як не буде супостата
На оновленій землі,
В когось брата вже не буде,
В когось сина. Отоді
Із «європ», мов білі люди,
Повернемось – молоді,
Файні, модні, як з картини,
А не як сибірське чмо.
І любити Україну
Всіх живих тут навчимо.
Ну, а хто? Не одесити ж!
Схід не виведе з пітьми.
Ні, панове, маєм вчити
Українців тільки ми!
Знають в світі це і вдома
(Інший, в справу цю не лізь)
Справжня тільки в нас свідомість,
Чистий в нас патріотизм.
А як, вибачте на слові,
Замутять новий Майдан,
В Київ їхать знов готові,
Знають там наш прейскурант.
Тут Степан до Левка-вуя
Кинувсь: – Хай все буде гут!
Та не вийшло поцілуя.
Неприємне вийшло тут.
4.
Раптом родичі та рідні,
Тітка Стефа, кум Роман,
Якось глянули огидно,
В них змінивсь психічний стан.
Замахали їхні руки,
Червоніло в них лице,
Закричали (не для друку,
Цитувать не може це).
Найпристойніше – «придурок»,
А в загальних рисах так:
– Забирайся звідси, шкура!
Із багном старий баняк!
Миєш панські унітази?
Мовчки мий, і щоб нам цить!
Бо дістала ця зараза,
Коли кожне падло вчить!
Не твоє свиняче діло,
Вчителів тут, як лайна!
Їдь! Щоб менше тут смерділо,
Хочеш, в Рим, а хочеш, на…
5.
Бідний, бідний друг наш Стьопа!
Із гірким «За що?», «Чому?»
Він поїхав до Європи.
Було боляче йому.
Але й там він щохвилини,
Серед всіх важливих справ,
Так за долю України
Вболівав! Переживав!
Візьме пива та попкорну,
І в кафе, десь у кутку
План загальної реформи
Розробля Яценюку.
Потім лист окремий – плани,
Вимага не гаять час…
Мої любі галичани!
Є «степани» серед вас.
Є такі, ну, що поробиш!
Ваша гордість отака,
Місіанство – це хвороба,
Неприємна і важка.
І хоч десь уже сміються,
Ви свою верзете муть.
Може, «ліки революцій»
Вас до тями приведуть?
Або уряд вправить мозок,
Вас позбавивши харчів?
А як ні, то є загроза –
Сам Господь, мов грім вночі,
Вдарить кожного у лоба,
Як в твердий, у мідний чан…
В серці біль моїм, жалоба
До окремих галичан.
Ну, отямтесь! Щоб з Європи
Нам не чути панських слів,
Що в нас край дурних холопів,
Гордовпертих, мов козлів.
У чеканні Того
(п’єса європейського абсурду)
Дійові особи
Петро – Перший типовий представник держави і народу, який символізує прагнення увійти в Європу.
Микола – Другий типовий представник держави і народу, який символізує прагнення увійти в Європу.
Троє у чалмах (розмовляють і хропуть тільки хором).
Швейцар-адміністратор
Хазяйка «Європи»
Могеріка Федеріні (говорить тільки по телевізору).
Дія 1-а (і остання)
На сцені величезний шикарний палац. Десь над останніми поверхами, що торкаються неба, золотими літерами написано «Європа». На авансцені, на червоному килимі стоять декілька столиків з журналами, телевізор на тумбі, а поруч, схрестивши ноги, із заплющеними очима на підлозі сидять троє у чалмах. Коли двері палацу відчиняються, ллється яскраве світло та чарівний голос співає «О, майн лібер Августін!». Входять Петро і Микола. Вони дуже втомлені.
Петро (озирається). Здається, дійшли. Це тут.
Микола. Ти впевнений, що тут?
Петро. Так, мені пояснили, як побачите прекрасні ворота і напис золотими літерами «Європа», там і чекайте. Вас викличуть.
Микола. А хто пояснив? Йому можна довіряти?
Петро. О, це був пан Того!
Микола. А хто це?
Петро. Пан Того – це ого-го! Видатний європеєць. Він сказав, що наша справа майже вирішена. Чекайте, сказав, продивляйтесь журнали, а я під’їду, і ми все владнаємо.
Микола. А який вираз обличчя був у того пана Того?
Петро. Вкрай доброзичливий! Він навіть поклав руку мені на плече.
Микола. Ну, це ще нічого не значить. Мене європейці і на коліна саджали. А коли відбулась ваша розмова?
Петро. Та недавно. Років десять тому.
Раптом, чується сильне хропіння. Це хором хропуть троє у чалмах.
Микола. Може, тут черга, і ми не перші?
Петро. Про черги пан Того нічого не казав (звертається до трьох у чалмах) Соррі, міль пардон…
Хропіння припиняється. Троє у чалмах відкривають очі. Довга пауза
Микола. Ви теж у Європу?
Троє у чалмах (хором, з турецьким акцентом). Давно здэсь сидим! (Знов засинають).
Петро. Може, увімкнемо телевізор? Пан Того казав, почувайте себе, як вдома. Принесуть каву, не відмовляйтесь. Для вас це безкоштовно.
Петро вмикає телевізор. На екрані з’являється Могеріка Федеріні.
Могеріка Федеріні (з телевізору). Що стосується європейської перспективи України, це не на порядку денному для української влади. Їй і всім нам треба зосередитись на викликах, котрі ми маємо всередині країни. Європейський Союз, і ми неодноразово це підкреслювали, не збирається розширювати свій склад у найближчі роки.
Довга пауза. Петро і Микола стоять вражені та нерухомі.
Микола. І що ти тепер скажеш?
Петро. Скажу, що труднощі тільки загартовують. Пам’ятаю, років тридцять тому приїздив до нас пан Бодо. Так він теж казав про виклики. Корупція, продажні вибори, неприємний радикалізм. Мовляв, здолайте, і візьмемо до Європи.
