Що впало, те пропало - страница 68
— Чому не побачу?
— Ти думаєш про банки, пункти переведення чеків на готівку й швидкого кредитування. Можливо, про гонки собак або про виторг від гри «Бабаків». Але це цілком могли бути не публічні гроші. Злодій або злодії могли поцупити гроші, виграні в покер, або обчистити торговця метамфетаміном десь там у чорта на задвірках. Наскільки ми знаємо, готівку можна було викрасти з якоїсь схованки хоч в Атланті, хоч у Сан-Дієго, хоч у будь-якому іншому місті між ними. Про такі викрадення взагалі може ніхто не знати.
— Особливо, якщо про ці гроші спочатку ніхто не повідомляв у податкову, — погоджується Холлі. — Правильно, правильно, правильно. Добре, тоді які наші плани?
— Треба поговорити з Пітером Сауберсом, і, якщо чесно, я не можу дочекатися. Я думав, що вже все бачив, але щоб таке!
— Ти можеш поговорити з ним сьогодні ввечері. Він їде лише завтра. Я взяла телефон Тіни, можу зателефонувати їй і запитати номер брата.
— Ні. Дамо йому спокійно провести вихідні. Чорт забирай, може, він уже поїхав. Дай йому час подумати, це його заспокоїть. І Тіна нехай заспокоїться. До понеділка чекати не так уже довго.
— А що стосовно того молескінового записника, який вона бачила? Є ідеї?
— Можливо, тут узагалі немає жодного зв’язку з грошима. Це міг бути щоденник його фантазій «50 Відтінків Веселощів» про його сусідку по парті.
Холлі видає звук хмф, показуючи, що вона про це думає, і починає ходити по кабінету.
— Знаєш, що мене непокоїть? Проміжок.
— Проміжок?
— Востаннє гроші надійшли минулого вересня разом із запискою про те, що їх більше не буде. Наскільки ми знаємо, Пітер почав поводитися дивно тільки у квітні або травні. Сім місяців у нього чудове самопочуття, потім з якогось дива він відпускає вуса й виявляє ознаки занепокоєння. Що трапилося? Є думки щодо цього?
Назріває одне пояснення:
— Він вирішив, що йому потрібні ще гроші, можливо, для того щоб сестра змогла піти до школи Барбари. Йому здавалося, він знає спосіб їх роздобути, але щось пішло не так.
— Так! Я теж так подумала! — Вона складає на грудях руки й накриває долонями лікті. Цей жест самозаспокоєння Ходжес бачив не один раз. — Шкода, що Тіна не бачила, що там усередині. У тому молескіновому записнику.
— Це інтуїція, або ти розвиваєш якийсь логічний ланцюжок, який я не вловлюю?
— Цікаво б дізнатися, чому він так не хотів, аби вона це побачила. — Успішно уникнувши питання Ходжеса, вона прямує до дверей. — Поставлю комп’ютеру завдання на пошук по крадіжках з 2001 по 2009. Знаю, це великий період, але починати з чогось треба. А ти що будеш робити?
— Поїду додому. Усе обдумаю. Завтра я займаюся викраденими машинами й шукаю одного суб’єкта, який вийшов під заставу й подався в біга. Я майже впевнений, він відсиджується у своєї мачухи або колишньої дружини. Крім того, подивлюся «Індіанців» і, можливо, піду в кіно.
Холлі загоряється.
— Можна, я піду з тобою?
— Якщо хочеш.
— А можна я виберу, що дивитися?
— Тільки якщо не потягнеш мене на якусь ідіотську романтичну комедію з Дженніфер Еністон.
— Дженніфер Еністон — чудова актриса й недооцінений комік. Ти знаєш, що вона грала в найпершому фільмі «Лепрекон» 1993 року?
— Холлі, ти просто джерело найрізноманітнішої інформації, але зараз ти відходиш від головного. Обіцяй, жодних романтичних комедій, або я піду один.
— Упевнена, ми знайдемо щось цікаве для нас обох, — обіцяє Холлі, але в очі йому не дивиться. — Як гадаєш, з братом Тіни нічого не трапиться? Він же не надумає щось собі заподіяти?
— Судячи з його дій, не надумає. Він занадто багато зробив для своєї родини. Такі хлопці, якщо їм є про кого дбати, зазвичай не схильні до самогубства. Холлі, тобі не здається дивним, що маленька дівчинка вирахувала, хто стоїть за цими грошима, а їхні батьки навіть не здогадуються?
Світло в очах Холлі гасне, і на мить вона стає дуже схожою на ту колишню Холлі, яка майже всю свою юність провела в стінах своєї кімнати, на того невротичного відлюдника, якого японці називають хікікоморі.
— Батьки бувають дуже дурними, — промовляє вона й виходить.
«Так, — думає Ходжес, — твої без сумніву, мабуть, про це ми сперечатися не станемо».
Він підходить до вікна, з’єднує за спиною руки і дивиться на нижню Марлборо-стрит, де набирає сили вечірній потік машин. Цікаво, Холлі подумала про другу ймовірну причину хвилювання хлопчика: йолопи, які заховали ці гроші, повернулися й виявили пропажу.
І якимось чином дізналися, хто їх забрав.
22
«Загальноштатний центр із ремонту мотоциклів і двигунів» — це насправді ніякий не загальноштатний центр і навіть не загальноміський центр, це жалюгідна обнесена гофрованим металом майстерня в Саут-Сайді, за два кроки від стадіону нижчої ліги, де грають «Бабаки». Перед нею на продаж вишикувано ряд мотоциклів під пластиковими прапорцями, що мляво ворушаться на провислих проводах. Для Морріса всі ці мотоцикли — мотлох на колесах. Огрядний тип у шкіряному жилеті сидить, притулившись до стіни будівлі, і протирає стерту об асфальт шкіру пригорщею «клінексів»[74]. Він підводить очі на Морріса й нічого не говорить. Морріс у відповідь теж мовчить. Йому довелося йти сюди пішки з Еджмонт-авеню, понад милю під пекучим ранковим сонцем, оскільки, коли грають «Бабаки», автобуси далі не ходять.
Він заходить до гаража й бачить Чарлі Роберсона, який сидить на старому, у плямах мастила автомобільному сидінні перед напіврозібраним «Харлеєм». Морріса він помічає не одразу, тому що тримає в руках акумулятор від «Харлея» й уважно його розглядає. Морріс тим часом уважно розглядає Роберсона. Чарлі Роберсон, як і раніше, нагадує м’язистий живий гідрант, хоча йому вже має бути за сімдесят, лиса голова з сивіючою бахромою. На ньому футболка з відірваними рукавами, і на одному з біцепсів Морріс помічає вицвіле тюремне татуювання «Влада білим назавжди».
