Що впало, те пропало - страница 87

— Ти знаєш, як він виглядає?

— Ага. У Тіни в гаманці його фотка. Дозвольте мені взяти участь, Білле. Барбі подобається це дівчисько. І мені вона сподобалася. І ще, треба бути досить сміливою людиною, щоб прийти до вас, нехай навіть моя сестра батогом шмагала.

— Знаю.

— До того ж мені конче цікаво. Тіна каже, грошики посипалися, коли її братану було всього тринадцять. Такий хлопчисько, з доступом до таких грошей… — Джером киває головою. — Не дивно, що в нього почалися проблеми.

— Це точно. Гаразд, якщо тобі так хочеться, ти у справі.

— Чоловіче!

Після цього вигуку виникає необхідність у ще одному панібратському ударі кулаками.

— Ти вчився в Нортфілді, Джероме. Він може вийти ще десь, крім центрального входу і Вестфілд-стрит?

Джером замислюється.

— Якщо він спуститься в підвал, там є двері, через які можна потрапити у двір, де за мої часи було місце для куріння. Він може пройти там, потім через актовий зал вийти на Гарнер-стрит.

— Туди можна поставити Холлі, — задумливо вимовляє Ходжес.

— Чудова ідея! Як я і говорив, наш маленький гурт знову збирається!

— Але не підходь до нього, якщо побачиш, — попереджає Ходжес. — Просто дзвони мені. — Я мушу до нього підійти. Холлі я теж скажу. Хоча вона й не стане потикатися.

— Добре, якщо ми почуємо її розповідь.

— Якщо я її почую, то й ти її почуєш, — каже Ходжес, сподіваючись, що не поспішив з обіцянкою. — Приходь до мого офісу в «Тернер-білдинг» до другої, вийдемо десь о чверть на третю. Будемо на місці о другій сорок п’ять.

— Ви впевнені, що Холлі погодиться?

— Так, вона спостерігає спокійно. Це з протистоянням у неї проблеми.

— Не завжди.

— Ні, — каже Ходжес. — Не завжди.

Вони обидва думають про одне й те саме протистояння — у МАК, з Брейді Хартсфілдом, — з яким Холлі впоралася на відмінно.

Джером кидає погляд на свій годинник.

— Мені вже час. Обіцяв Барбстер зводити її до молу, вона хоче собі «Свотч»[97]. — Він закочує очі.

Ходжес посміхається.

— Люблю я твою сестру, Джероме.

Джером посміхається у відповідь.

— Я теж. Ходімо, Оделле. Прогуляймось.

Оделл піднімається й прямує до дверей. Джером береться за ручку і розвертається. Посмішка зникла.

— Ви були там, де я думаю?

— Можливо.

— Холлі знає, що ви до нього ходите?

— Ні. І не розповідай їй. Вона дуже засмутиться.

— Так. Як він?

— Усе так само. Хоча… — Ходжес згадує, як упала фотографія. Цей звук дзень.

— Хоча що?

— Нічого. Він такий самий. Слухай, зроби мені послугу. Скажи Барбарі, нехай повідомить, якщо Тіна подзвонить і скаже, що її брат дізнався про розмову дівчаток зі мною в п’ятницю.

— Зроблю. Побачимося завтра.

Джером іде. Ходжес вмикає телевізор і з радістю виявляє, що «Індіанці» все ще грають. Рахунок рівний і йде додатковий іннінг.

11

Вечір неділі Холлі проводить у своїй квартирі, намагаючись дивитися «Хрещений батько 2» на комп’ютері. Зазвичай це вельми приємне для неї заняття, бо вона вважає його одним із двох-трьох кращих фільмів за всю історію, нарівні з «Громадянином Кейном» і «Шляхами слави», але сьогодні вона раз у раз ставить його на паузу, щоб схвильовано походити туди-сюди по вітальні. Місця для цього тут вистачає. Її нинішнє житло не настільки сліпуче, як кондо біля озера, у якому вона недовго жила, коли тільки переїхала до міста, але розташоване воно в гарному районі й досить просторе. Вона може дозволити собі його знімати — згідно із заповітом кузини Джейні Холлі успадкувала півмільйона доларів. Менше після відрахування податків, зрозуміло, але все одно чимала сума. А завдяки роботі з Біллом Ходжесом вона може дозволити собі цю суму збільшувати.

Ходячи, вона бурмоче улюблені вислови з цього фільму.

«Я не хочу прибрати всіх, лише своїх ворогів».

«Як сказати іспанською банана дайкірі?»

«Країна — не твоя кров, запам’ятай це».

І, звичайно ж, те, що пам’ятають усі: «Я знаю, це був ти, Фредо. Ти розбив моє серце».

Якби вона дивилася інший фільм, повторювала б інший набір цитат. Це така форма самонавіювання, яку вона практикує з семи років, коли вперше побачила «Звуки музики»[98]. (Улюблений рядок із нього: «Цікаво, а як смакує трава?»)

Насправді ж вона думає про записник у молескіновій палітурці, який поспіхом сховав під подушкою брат Тіни. Білл вважає, він не має жодного відношення до грошей, які Піт надсилав батькові, але Холлі в цьому не надто впевнена.

Більшу частину життя вона веде щоденники, записує туди всі фільми, які дивиться, усі книги, які читає, людей, з якими зустрічається, час, коли встає, і час, коли лягає. А ще роботу свого шлунка, що в неї значиться в закодованій формі (зрештою, хтось може знайти її щоденники, коли вона помре) БГ, що означає: Був Горщик. Холлі знає, що така поведінка є обсесивно-компульсивним розладом — вона кілька разів розмовляла зі своїм лікарем про те, що нав’язливе складання списків — це не що інше як форма магічного мислення, — але воно нікому не шкодить, і, якщо вона воліє вносити свої списки до молескінових записників, кого це обходить, крім неї самої? Головне — те, що вона розбирається в молескінових записниках і добре знає, що вони не дешеві. За два п’ятдесят можна купити в «Волгрінс»[99] записник на спіралі, але записник в молескіновій палітурці коштує десять доларів. Навіщо б хлопчикові знадобився такий дорогий записник, тим паче якщо в нього незаможна родина?

— Щось не сходиться, — говорить Холлі. І потім, ніби слідуючи за ланцюжком думки: — Залиш пістолет. Візьми канолі. — Це з першого «Хрещеного батька», але все одно це гарний рядок. Один із найкращих.