Що впало, те пропало - страница 88

Пішли гроші. Залиш записник.

Дорогий записник, який вирушає під подушку, коли його молодша сестра несподівано з’являється в кімнаті. Що довше Холлі про це думає, то більше вона схильна бачити в цьому невипадковість.

Вона запускає фільм спочатку, проте не може слідувати його битою і настільки улюбленою стежкою через те, що голова її заповнена записниками, тому Холлі робить щось майже нечуване, принаймні вдень: вона вимикає комп’ютер. Після цього продовжує сновигання кімнатою, заклавши руки за спину. Пішли гроші. Залиш записник.

— І затримка! — вигукує вона посеред порожньої кімнати. — Не забудь про це!

Так, сім місяців затишшя між тим, коли гроші закінчилися, і коли молодший Сауберс почав на собі труси рвати. Сім місяців пішло в нього на те, аби вигадати новий спосіб заробляти гроші? Холлі схильна думати саме так. Холлі вважає, що в нього з’явилася ідея, але це була не добра ідея. Ця ідея призвела його до неприємностей.

— Що приводить людей до біди, якщо справа стосується грошей? — запитує Холлі в порожньої кімнати, прискорюючи крок. — Крадіжка. А ще шантаж.

Річ у цьому? Піт Сауберс спробував когось шантажувати тим, що міститься в молескіновому записнику? Можливо, це щось про вкрадені гроші? Тільки як Піт міг когось шантажувати цими грошима, якщо він сам їх украв?

Холлі підходить до телефону, простягає до нього руку, потім опускає її. Майже хвилину вона стоїть на місці, кусаючи губи. Для неї незвично брати ініціативу на себе. Може, варто спершу зателефонувати Біллу й порадитися?

— Але Білл не вважає записник чимось важливим, — повідомляє вона своїй вітальні. — Я думаю інакше. І я можу думати інакше, якщо хочу.

Вона хапає з журнального столика мобільник і телефонує Тіні Сауберс, поки не здали нерви.

— Алло? — обережно, майже пошепки вимовляє Тіна. — Хто це?

— Холлі Джібні. У тебе номер не висвітився, тому що його не внесено до списку. Я зі своїм номером дуже обережна. Але тобі дам, звичайно, якщо хочеш. Ми можемо говорити в будь-який час, адже ми ж подруги, а подруги для цього й потрібні. Твій брат уже повернувся додому?

— Так. Приїхав десь о шостій, коли ми вже закінчували обідати. Мама сказала, залишилося ще багато тушкованого м’яса й картоплі, і що вона підігріє для нього, але він сказав, що дорогою пообідав у Денні і пішов нагору. Він навіть не захотів листковий торт з полуницею, а він любить. Я, правда, дуже-дуже за нього хвилююся, міс Холлі.

— Можеш називати мене просто Холлі, Тіно. — Вона ненавидить це «міс», воно звучить, як писк комара, який літає навколо твоєї голови.

— Добре.

— Він тобі про щось говорив?

— Просто «привіт», — тихим голосом відповідає Тіна.

— Ти не розповідала йому про те, як ви з Барбарою в п’ятницю приїжджали до офісу?

— Господи, ні!

— Де він зараз?

— У своїй кімнаті. Слухає «Блек Кіз»[100]. Я терпіти не можу «Блек Кіз».

— Так, я також. — Холлі поняття не має, хто такі «Блек Кіз», хоча може поіменно перелічити всіх акторів, що грали у «Фарго». (Кращу репліку вимовляє Стів Бушемі: «Давай викуримо кляту люльку миру».)

— Тіно, у Піта є якийсь особливий друг, з яким він міг би поговорити про те, що його хвилює?

Тіна замислюється. Холлі, скориставшись нагодою, бере з відкритої пачки поряд із комп’ютером одну подушечку нікоретину[101] й кидає її в рот.

— Навряд, — нарешті каже Тіна. — У школі в нього є друзі, і чимало, але єдиним близьким другом був Боб Пірсон, здається, він жив за квартал від нас. Вони переїхали до Денвера торік.

— А дівчина в нього є?

— Раніше він зустрічався з Глорією Мур, але після Різдва вони розбіглися. Піт сказав, що вона не любить читати, а він ніколи не зможе зійтися з дівчиною, яка не любить книги. — Із сумом в голосі Тіна додає: — А мені Глорія подобалася. Вона показала мені, як фарбувати очі.

— Дівчатам до тридцяти років не слід фарбувати очі, — авторитетно вимовляє Холлі, хоча сама ніколи не фарбувалася. Її мати каже, що фарбуються лише шльондри.

— Справді? — Тіна, схоже, вражена.

— А вчителі? У нього був улюблений учитель, до якого він міг звернутися? — Холлі сумнівається, що старший брат став би обговорювати з молодшою ​​сестрою улюблених учителів, і що молодша сестра прислухалася б до нього, навіть якщо б він це і зробив. Вона запитує, просто тому що більше нічого не придумала.

Але Холлі навіть не замислюється.

— Ріккі-хіппі, — каже вона й хихикає.

Холлі зупиняється наче прикипіла.

— Хто?

— Містер Рікер, так його по-справжньому звуть. Піт говорив, йому дали прізвисько Ріккі-хіппі, бо він любить носити квітчасті сорочки та краватки того періоду. Піт із ним познайомився на першому курсі. Або на другому, не пам’ятаю. Він говорив: містер Рікер знається на гарних книгах. Міс… Тобто Холлі, містер Ходжес усе ще збирається поговорити завтра з Пітом?

— Так. Не хвилюйся щодо цього.

Але Тіна дуже хвилюється. Більше того, здається, вона ось-ось розплачеться, і від цього живіт Холлі стискається в маленьку тугу кулю.

— Ой лишенько! Сподіваюся, він не зненавидить мене за це.

— У жодному разі, — запевняє її Холлі. Вона з якоюсь неприродною швидкістю жує подушечку нікоретину. — Білл дізнається, що там відбувається, і все владнає. І тоді твій брат любитиме тебе ще більше.

— Обіцяєш?

— Так. Йой!

— Що трапилось?

— Нічого. — Вона витирає губи й дивиться на розмазану плямочку крові на пальцях. — Я собі губу прокусила. Мені треба йти, Тіно. Подзвониш мені, якщо пригадаєш, з ким ще він міг говорити про гроші?