Сезон гроз - страница 11
— Ну так, — зітхнув поет. — Розумію. Як і моя лютня, мечі для тебе єдині у своєму роді й незамінні. До того ж… Як ти казав? Зачаровані? Спричиняють магічну імпотенцію… До дідька, Геральте! Ти мені зараз це кажеш? Я ж часто перебував у твоїй компанії, на відстані витягнутої руки від тих мечів! А то й ближче! Тепер все ясно, розумію… Не так давно я мав, холера, деякі труднощі…
— Заспокойся. Імпотенція — вигадка. Я придумав це зразу, розраховуючи на те, що чутка розійдеться. Що злодій злякається…
— Як злякається, то негайно втопить мечі в гноївці, — влучно констатував бард, все ще трохи блідий. — І ти їх вже ніколи назад не отримаєш. Покладися краще на мого кузена Ферранта. Він служить тут інстигатором вже багато років, має цілу армію шерифів, агентів і шпиків. Злодія миттю відшукають, побачиш.
— Якщо він ще тут, — скреготнув зубами відьми́н. — Міг накивати п’ятами, поки я сидів у цюпі. Як, ти казав, звуть ту чародійку, завдяки якій я туди втрапив?
— Літта Нейд, прізвисько Корал. Здогадуюся, що ти збираєшся робити, друже. Але не знаю, чи це найкраща ідея. Вона чародійка. Чарівниця і жінка в одній особі, одним словом, чужорідний вид, який не піддається раціональному пізнанню і функціонує за незрозумілими звичайним чоловікам механізмами і принципами. Зрештою, чого я буду казати, сам про це добре знаєш. Маєш же в тій справі багатющий досвід. Що це за гармидер?
Вештаючись вулицями без певної мети, вони потрапили в місцину біля невеликої площі, яка гриміла безперестанним стукотом молотків. Як виявилося, тут діяла ведика бондарна майстерня. На самій вулиці, під накриттям, рівними штабелями громадилися висушені клепки. Звідти, транспортовані босими дітлахами, вони мандрували на столи, де їх закріпляли на спеціальних козлах і обробляли стругами. Оброблені клепки ішли до інших ремісників, які викінчували їх на довгих стругальних лавах, стоячи над ними верхи по кісточки у стружці. Готові клепки потрапляли до рук бондарів, що складали їх докупи. Геральт якийсь час приглядався до того, як під натиском вигадливих лещат та скручуваних гвинтами скоб постає форма бочки, фіксована у ту ж мить залізними обручами, набиваними на виріб. Пара з величезних казанів, у яких пропарювали бочки, бухала аж на вулицю. З глибини майстерні, з подвір’я, долинав запах смаленого дерева — там бочки гартували перед подальшою обробкою.
— Кожного разу, як бачу бочку, — оголосив Горицвіт, — хочеться мені пива. Ходім за ріг. Знаю там один симпатичний шиночок.
— Йди сам. Я навідаю чародійку. Де її можна знайти? Не кривися, Горицвіте. Вона, як мені видається, є першоджерелом і першопричиною моїх клопотів. Не чекатиму на розвиток ситуації, піду і запитаю прямо. Не можу застрягнути в цьому містечку. Хоча б тому, що сутужно в мене з грішми.
— На це, — гордо промовив трубадур — віднайдемо ремедіум. Підтримаю тебе фінансово… Геральте? Що робиться?
— Вернися до бондарів і принеси мені клепку.
— Що?
— Принеси мені клепку. Хутко.
Вуличку перегородило троє кремезних одоробел з замурзаними, погано поголеними і недомитими пиками. Один, з плечима настільки широкими, що вийглядав майже квадратним, тримав у руці окованого дрючка, грубезного, як ручка якірного підйомника. Другий, у кожусі хутром назовні, тримав тесака, а за поясом мав абордажну сокирку. Третій, смаглявий, як матрос, був озброєний довгим і паскудним на вигляд ножем.
— Гей, ти там, ривський смердюху! — почав квадратний. — Як ся чуєш без мечів на плечах? Як з голов дупов до вітру, га?
Геральт не підтримав дискусії. Він чекав. Чув, як Горицвіт лається з бондарями через клепку.
— Вже не маєш іклів, одмініннику єден, отруйлива відьмацька гадюко, — вів далі квадратний, що з усіх трьох явно був найкращий в ораторському мистецтві. — Гада без іклів жаден ся не злякає! Бо то як хробак альбо друга мінога червакувата. Ми таке паскудство чоботами топчем і на шмельц стираєм. Жеби не сміло знов до наших міст заходити, помежи порєдних людей. Не будеш, падлино, наші вулиці своїм слизом мазав! Бий го, хлопці!
— Геральте! Лови!
Відьми́н на льоту схопив кинуту йому клепку, вивернувся від удару палиці, ушкварив квадратному збоку в голову, зробив пірует, тріснув бандита в кожусі в лікоть, той скрикнув і впустив тесака. Відьми́н ударив його під коліно і звалив на землю, після чого сковзнув вбік і гепнув клепкою у скроню. Не чекаючи, поки бандит упаде, і не припиняючи рухатися, знову вивернувся з-під палиці квадратного, смальнув по пальцях, затиснених на руків’ї. Квадратний заревів з болю і впустив палицю, а Геральт ударив його ще раз у вухо, в ребра і друге вухо. А потім з розмаху копнув між ноги. Квадратний упав і скрутився в клубок, звиваючись, корчачись і торкаючись чолом землі.
Смаглявий, найвправніший і найшвидший із трьох, затанцював навколо відьми́на. Спритно перекидаючи ножа з руки в руку, він атакував на зінутих ногах, рубаючи хрест-навхрест. Геральт без труднощів уникав ударів, відступав, чекав, поки він видовжить крок. А коли це сталося, розмашистим ударом клепки відбив ніж, піруетом обійшов напасника і вдарив його у потилицю. Головоріз упав на коліна, а відьми́н луснув його у праву нирку. Вдарений завив і випростався, а відьми́н гримнув його клепкою нижче вуха, в нерв. Відомий медикам як привушне сплетіння.
— Йой, — сказав, встаючи над ворогом, що звивався, задихався і душився криком. — Боліло, напевно.
Бандит у кожусі витягнув з-за пояса сокирку, але не вставав з колін, не впевнений, що робити. Геральт розвіяв його сумніви, тріснувши клепкою в потилицю.
