Сезон гроз - страница 12
Вуличкою, розштовхуючи роззяв, що збиралися, бігли пахолки з міської варти. Горицвіт заспокоював їх, посилаючись на зв’язки, гарячково пояснював, хто був напасником, а хто діяв у рамках самооборони. Відьми́н жестами закликав барда.
— Припильнуй, — наказав Геральт, — щоб цих негідників взяли в кайдани. Вплинь на кузена-інстигатора, щоби поважно на них натиснув. Або самі забруднили руки в крадіжці мечів, або їх хтось найняв. Знали, що я беззбройний, тому й наважилися напасти. Клепку віддай бондарям.
— Я мусив ту клепку купити, — признався Горицвіт. — І, бачу, добре зробив. Непогано, бачу, володієш дошкою. Мусиш її носити при собі.
— Я йду до чародійки. З візитом. Маю йти до неї з клепкою?
— На чародійку, — скривився бард, — придалося б щось важче, це факт. Наприклад, голобля. Один мій знайомий філософ казав: ідеш до жінки — візьми…
— Горицвіте.
— Добре, добре, поясню тобі, як потрапити до магічки. Але спершу, якщо можна порадити…
— Ну?
— Відвідай лазню. І цирульника.
...
...Стережіться розчарувань, бо зовнішність оманлива.
Речі рідко є такими, якими видаються. А жінки — ніколи.
Розділ п’ятий
Вода в басейні фонтану заклекотіла й закипіла, розбризкуючи золотисті краплі. Літта Нейд, прозвана також Корал, чародійка, витягнула руку, проскандувала стабілізуюче заклинання. Вода вигладилася, як полита олією, запульсувала лелітками. Зображення, спочатку розпливчасте і туманне, набрало різкості й перестало тремтіти, стало виразним та чітким, хоч й дещо деформованим через рух води. Корал схилилася. Бачила у воді Ринок Прянощів, головну вулицю міста. І біловолосого чоловіка, що йшов по вулиці. Чародійка придивлялася. Спостерігала. Шукала вказівок. Якихсь подробиць. Деталей, які б дозволили їй точнішу оцінку. І дозволили передбачити, що трапиться.
Завдяки рокам досвіду у Літти сформувався погляд на те, хто такий справжній чоловік. Вона вміла розпізнати справжнього чоловіка в юрбі більш-менш вдалих імітацій. Для цього зовсім не обов’язковим був фізичний контакт, — зрештою, Літта, як і більшість чародійок, вважала цей спосіб тестування мужності не лише тривіальним, але й недостовірним, спроможним завести на манівці. В ході випробувань вона впевнилася: безпосередня дегустація, можливо, і є якимсь критерієм смаку, але вельми часто залишає після себе несмак. Шлунковий розлад. І печію. А буває й так, що конвульсії.
Літта вміла розпізнати справжнього чоловіка навіть на відстані, на підставі незначущих і не надто помітних факторів. Як впевнилася чародійка, справжній чоловік любить рибалити, але виключно на штучну принаду. Колекціонує мілітарні фігурки, еротичні рисунки та власноручно виконані моделі вітрильників, в тому числі і ті, що у пляшках, — а в його домі ніколи не бракує порожніх пляшок від дорогих напитків. Чудово куховарить, йому вдаються справжні шедеври кулінарного мистецтва. Ну і, загалом кажучи, вже сам його вигляд викликає бажання.
Відьми́н Геральт, про якого чародійка чимало чула, про якого здобула багато інформації і за яким саме спостерігала, поки що, як здавалося, відповідав тільки одному з критеріїв.
— Мозаїк!
— Я тут, пані майстрине!
— У нас гість. Щоб все було готово і на рівні. Але спершу принеси мені сукню.
— Чайну троянду? Чи морську воду?
— Білу. Він одягається в чорне, влаштуймо йому інь і янь. І мештики, вибери щось під колір, але зі шпилькою не менше, ніж чотири пальці. Я не можу дозволити, щоб він дивився на мене надто зверхньо.
— …Пані майстрине… Та біла сукня…
— Що?
— Вона така…
— Скромна? Простого крою і без оздоб? Ех, Мозаїк, Мозаїк. Невже ти ніколи не навчишся?
* * *
В дверях його мовчки привітав дебелий і пузатий здоровань зі зламаним носом та очима малої свинки. Оглянув Геральта знизу догори, а потім ще раз, у зворотному напрямку. Після чого звільнив прохід, давши знак, що можна.
У передпокої чекала дівчина з гладенько причесаним, аж прилизаним волоссям. Безмовно, жестом попросила ввійти.
Він вийшов просто на заросле квітами патіо, посередині якого плюскотів фонтан. В центрі фонтану стояла мармурова статуетка, що представляла оголену танцюючу дівчину, правильніше, дівчинку, якщо виходити з ледь розвинутих вторинних статевих ознак. Статуетка привертала увагу не тільки тим, що виконана була різцем майстра, а ще одною деталлю — з цоколем її сполучала тільки одна точка, великий палець стопи. Як оцінив відьми́н, таку конструкцію неможливо було підтримувати у рівновазі без допомоги магії.
— Геральт з Ривії. Вітаю. І запрошую.
Літта Нейд мала надто гострі риси обличчя, тому не могла вважатися класичною красунею. Легенький доторк рум’ян теплого персикового тону до її вилиць пом’якшував, але не приховував цю гостроту. Губи, підкреслені кораловою помадою, мали викрій такий ідеальний, що аж занадто ідеальний. Але це не було істотним.
Літта Нейд була рудою. Рудоволосою класично й природно. Приглушена, ясноіржава червінь її волосся викликала асоціації з літнім хутром лиса. Якщо б вдалося — Геральт був у цьому впевнений, — піймати рудого лиса і посадити його обіч Літти, обоє виявилися б такими самими на масть. А коли чародійка рухала головою, серед червіні спалахували ясніші відтінки, жовтаві, як у лисячій шерсті. Як правило, рудизна цього типу супроводжувалася веснянками, як правило, надмірними. Але у Літти їх не було.
Геральт відчув неспокій, що, забутий і приспаний, прокидався десь там в глибині. Він з натури мав дивну і нез’ясовану схильність до рудоволосих, кілька разів ця пігментація волосся спонукала його до нерозсудливих вчинків. Отож, слід було стерегтися і відьми́н твердо так вирішив. Завдання полегшувала та обставина, що саме минув рік, відколи такі нерозсудливі вчинки перестали його спокушати.
