Сезон гроз - страница 27
— Деякі люди, — продовжив, — бридилися тобою, але терпіли через необхідність, як менше зло, як вбивцю небезпечних для них потвор. Деякі не зносили тебе як мутанта, чули огиду та відразу як до нелюдського створіння. Ще інші панічно тебе боялися і ненавиділи за свій власний страх. Це все буде забуто. Репутація справного вбивці і злого чарівника буде розвіяна, як пух вітром, забудуть і відразу, і страх. Натомість пам’ятатимуть про зажерливого шахрая. Той, що ще вчора боявся тебе і твоїх заклять, хто відводив погляд, спльовував на сам твій вигляд чи сягав по амулети, завтра зарегоче, штовхне приятеля ліктем. Дивися, йде відьми́н Геральт, жалюгідний злодій! Не візьмешся за моє завдання — знищу тебе, відьми́не! Я знищу твою репутацію. Якщо мені не служитимеш. Вирішуй. Так чи ні?
— Ні.
— І не думай, що тобі допоможуть зв’язки — Феррант де Леттенгоф чи руда коханка-чарівниця. Інстигатор не ризикуватиме власною кар’єрою, а відьмі її Капітул заборонить втручатися у кримінальну справу. Ніхто тобі не допоможе, коли судова машина втягне тебе в свої нутрощі. Я наказав тобі вирішувати. Так чи ні?
— Ні, рішуче і остаточно ні, Ваша Княжа Вірносте. Цей, схований у ванькирчику, теж може вийти.
Королевич, на здивування Геральта, пирснув сміхом. І вдарив рукою об стіл.
Скрипнули дверці, з прилеглого ванькирчика з’явилася постать. Попри темряву — знайома.
— Ферранте, ти виграв заклад, — сказав принц. — За виграшем зголосися завтра у мого секретаря.
— Дякую Вашій Княжій Ласкавості, — з легким поклоном відповів Феррант де Леттенгоф, королівський інстигатор, — але я трактував цей заклад винятково у символічних категоріях. Щоб підкреслити, як я впевнений у своїх аргументах. Про гроші аж ніяк не йшлося…
— Гроші, які ти виграв, — обірвав принц, — це теж для мене тільки символ, такий сам, як вибитий на ньому знак новіградського монетного двору і актуального ієрарха. Отож знайте тепер, знайте обоє, що я теж виграв. Повернув собі одну річ, яку вважав безповоротно втраченою. А саме — віру в людей. Феррант, Геральте з Ривії, не мав сумнівів щодо твоєї реакції. А я, зізнаюся, вважав його наївним. Був переконаний, що ти прогнешся.
— Всі щось виграли, — кисло ствердив Геральт. — А я?
— Ти теж, — посерйознішав принц. — Скажи йому, Ферранте. Поясни, про що йдеться.
— Його Ласкавість, присутній тут принц Еґмунд, — пояснив інстигатор, — зволив ненадовго перевтілитися у Ксандра, свого молодшого брата. А також, символічно, у решту братів, претендентів на престол. Принц підозрював, що князь Ксандер чи хтось інший з королевичів з метою здобуття престолу скористається відьми́ном, який їм саме трапляється під руку. Ми вирішили щось схоже… розіграти. І тепер знаємо, що, коли б справді дійшло до такого… Якби хтось справді зробив тобі злочинну пропозицію, ти не піймаєшся на принаду княжої ласки. І не злякаєшся ні погроз, ні шантажу.
— Розумію, — кивнув головою відьми́н. — І схиляю чоло перед талантом. Князь зволив досконало вжитися в роль. В тому, що зволив говорити про мене, в думці, висловленій про мене, я акторської гри не відчув. Навпаки. Вона мені видалася цілком щирою.
— Цей маскарад мав свою мету, — перервав незручну тишу Еґмунд. — Я її досяг і не маю наміру виправдовуватися. А вигода буде й для тебе. Фінансова. Я й справді хотів би тебе найняти. І щедро оплатити твої послуги. Скажи йому, Ферранте.
— Принц Еґмунд, — промовив інстигатор, — побоюється замаху на життя батька, короля Белогуна, який може трапитися під час королівського шлюбу, запланованого на свято Ламмас. Принц був би спокійнішим, коли б за королівською безпекою слідкував… хтось такий, як відьми́н. Так, так, не переривай, ми знаємо, що відьми́ни — не охоронці і не особиста сторожа, що сенсом їхнього життя є захист людей від загроз з боку монстрів магічних, надприродних і неприродних.
— Згідно з книжками, — нетерпляче перебив принц. — А в житті всіляко бувало. Відьми́ни наймалися охороняти каравани, що мандрували через пустелі й степи, де аж роїлося від потвор. Але бувало й так, що, замість потвор, на купців нападали звичайні харцизи, а відьми́ни без застережень цих харцизів вирізали. Я маю причини побоюватися, що під час королівського шлюбу можуть напасти… василіски. Берешся охороняти від василісків?
— Це залежить від обставин.
— Яких?
— Від того, чи інсценізація не продовжується. А я не є об’єктом чергової провокації. Наприклад, з боку когось з решти королевичів. Я так підозрюю, у вас в родині талант до перевтілення є звичайною річчю.
Феррант здригнувся. Еґмунд вдарив рукою об стіл.
— Не перетягуй струни, — гримнув. — І не забувайся. Я питав, чи ти приймаєш доручення. Відповідай!
— Я міг би, — кивнув Геральт головою, — взятися за охорону короля від гіпотетичних василісків. На жаль, у Кераку було вкрадено мої мечі. Королівські служби все ще не вийшли на слід злодія і, схоже, небагато що роблять в цьому напрямку. Без мечів я нікого оборонити не зумію. Отож, я змушений відмовити з об’єктивних причин.
— Якщо це тільки питання мечів, то проблеми не буде. Ми їх здобудемо. Правда, пане інстигаторе?
— Безумовно.
— Сам бачиш. Королівський інтигатор безумовно підтверджує. Ну то як?
— Нехай я спершу здобуду мечі. Безумовно.
— Упертий же ти. Але гаразд. Зазначаю, що за свої послуги ти отримаєш плату, і запевняю, що не видамся тобі скупарем. Відносно ж інших винагород, то деякі ти здобудеш відразу, авансом, як доказ моєї доброї волі. Твоя судова справа все одно що закрита. Мусимо виконати певні формальності, а бюрократія не знає поняття поспіху, але можеш себе вважати особою, яка вільна від підозр і має повну свободу пересування.
