Сезон гроз - страница 48
Телепорт викинув його на межиріччі, утвореному двома рукавами ріки Понтар. Південний рукав, з огляду на розміри, удостоївся у картографів власної назви, — на багатьох картах значився Емблею. Натомість держава, точніше, державка між рукавами звалася Емблонією. Себто, колись так звалася, вже доволі давно. Королівство Емблонія припинило своє існування півстоліття тому. Були на це причини.
У більшості королівств, князівств та інших державних утвореннях на відомих Геральту землях, справи — в загальних рисах — укладалися більш-менш добре. Правда, система кульгала, не без того, однак діяла. В переважній більшості суспільств правлячий клас правив, замість виключно красти і займатися азартними іграми навпереміну з розпустою. Серед громадської еліти тільки незначний процент вважав, що гігієна — то ім’я проститутки, а дизентерія — птах з родини жайворонкових. Робітники й селяни теж лише в незначній мірі складалися з кретинів, які жили тільки сьогоднішнім днем і сьогоднішньою горілкою, неспроможні своїм атрофованим мозком осягнути щось таке незбагненне, як завтрашній день і завтрашня горілка. Жерці переважно не виманювали від людей гроші і не розбещували малолітніх, а жили собі в святинях, повністю поглинуті намаганням збагнути незбагнену загадку віри. Психопати, диваки, маргінали й ідіоти не пхалися до політики і до важливих посад в уряді та адміністрації, а всього лишень руйнували власне життя. Сільські дурники сиділи по селах, за стодолами, не намагаючись вдавати з себе народних трибунів. Так було у більшості держав.
Але королівство Емблонія не належало до більшості. За всіма раніше переліченими критеріями було меншістю. І за багатьма іншими.
Отож занепало. А потім і зовсім пропало. Про це подбали потужні сусіди, Темерія й Реданія. Однак Емблонія, хоча й невдалий політичний витвір, мала чимале багатство. Була розміщена в алювіальній долині ріки Понтар, яка віками відкладала тут несений повінню мул. А з мулу виникли надзвичайно родючі алювіальні ґрунти. Під правлінням владців Емблонії родючі долини почали швидко перетворюватися у зарості й перелоги, де мало що вдавалося посадити, ще менше — зібрати. Натомість Темерія з Реданією переживали бурхливе збільшення населення, отож сільськогосподарська продукція була для них питанням державної ваги. Долини Емблонії вабили. Два розділені Понтаром королівства без особливих церемоній поділилися Емблонією, а її назву стерли з карт. Частину, анексовану Темерією, назвали Понтарією, а те, що дісталося Реданії, — Приріччям. До мулистих долин заманили силу переселенців. Під оком справних урядників, внаслідок правильної сівозміни і меліорації, ареал, хоч і невеликий, швидко перетворився на аграрний Ріг Достатку.
Однак невдовзі почалися суперечки. Тим затятіші, чим щедріші плоди родили понтарські долини. Трактат, що описував кордон між Темерією й Реданією, містив параграфи, які можна було інтерпретувати неоднозначно, а додані до трактату карти взагалі не годилися ні на що, бо картографи спартачили роботу. Та й ріка постаралася — після тривалих дощів могла змінити своє русло і пересунутися на дві-три милі. Отаким робом Ріг Достатку перетворився в яблуко розбрату. Додалися усілякі династичні шлюби й союзи, почалися дипломатичні ноти, митні війни і торгові ембарго. Прикордонні конфлікти наростали, кровопролиття виглядало неуникним. І, врешті, до нього дійшло — а потім доходило регулярно.
У своїх мандрах в пошуках роботи Геральт зазвичай уникав територій, де часто доходило до збройних сутичок, бо в таких місцях знайти роботу було складно. Познайомившись раз чи двічі з регулярним військом, найманцями чи мародерами, хлібороби впевнялися, що шаліючий в околиці вовкулака, стрига, троль з-під мосту чи упир з кургану — це порівняно незначна проблема, невелика загроза і жаль грошей на відьми́на. Є пильніші справи, як хоча б відбудова спаленої військом хатини і закупівля нових курей замість тих, яких вояки вкрали і зжерли. Через це Геральт не дуже знав терени Емблонії, чи, згідно з новішими картами, Понтарії і Приріччя. Зокрема, навіть не здогадувався, до якого з вказаних на дороговказі селищ було б найближче і куди він повинен вирушити з роздоріжжя, щоб якнайшвидше попрощатися з пустищами, а привітатися хоч з якоюсь цивілізацією.
Геральт відважився на Фіндетанн, себто на північ. Більш-менш в цьому напрямку знаходився Новіград, туди він мусив добратися і якщо мав шанс повернути свої мечі, то обов’язково до п’ятнадцятого липня.
Приблизно через годину швидкого маршу утрапив просто в те, чого так прагнув уникнути.
* * *
Біля самого зрубу було селянське обійстя, вкрита соломою хата і кілька клунь. Про те, що там діється щось незвичайне, сповіщали гучне дзявкання пса і шалене гелготіння домашнього птаства. Дитячий вереск і жіночий плач. Лайка.
Він підійшов, подумки кленучи своє дурне щастя і свої принципи.
В повітрі літало пір’я, один зі збройних торочив до сідла наловлених курей. Інший збройний обкладав гарапником скуленого на землі селянина. Ще інший шарпався з жінкою, за поли порваної одежі якої чіплялася дитина.
Підійшов, без церегелів і розмов ухопив за піднесену руку з гарапником, скрутив. Збройний завив. Геральт пхнув його на стіну курника. Вхопивши за комір, відтягнув другого від жінки, штовхнув на пліт.
— Забирайтеся звідси, — коротко наказав. — Вже.
Швидко видобув меча, на знак того, щоб до нього ставилися відповідно до ситуації. І щоб переконливо нагадати про можливі наслідки невідповідного ставлення. Один зі збройних голосно зареготав. Другий завторував, хапаючись за руків’я меча.
