Сезон гроз - страница 82
— Ти мене переоцінюєш, Корал. І мої засоби впливу.
— Я ніколи нікого не переоцінюю. І рідко недооцінюю.
— Мозаїк і Горицвіт от-от повернуться, — глянув він їй в очі зблизька. — А ти ж не без підстави наказала їм відійти. Скажи врешті, в чому справа.
Вона витримала погляд.
— Ти добре знаєш, в чому справа, — відповіла. — Отож не ображай мого інтелекту, вдавано принижуючи свій. Ти не був у мене вже більше місяця. Ні, не думай, що я прагну чутливого мелодраматизму чи патетично-сентиментальних жестів. Від зв’язку, який закінчується, не очікую нічого, крім приємної згадки.
— Ти вжила, здається, слово «зв’язок»? Дійсно, дивує семантична місткість цього поняття.
— Нічого, — вона пропустила його слова мимо вух і не відвела погляду, — крім приємної згадки. Не знаю, як це у твоєму випадку, але, якщо йдеться про мене, що ж, буду щирою, в мене з цим не надто добре. Варто б, здається, докласти старань в цьому напрямку. Думаю, що потрібно небагато. От, якась дрібниця, незначна, але приємна, милий кінцевий акорд, що залишить любий спогад. Ти спроможний на щось таке? Захочеш мене відвідати?
Він не встиг відповісти. Гучно забив дзвін на кампанілі, вдарили десять раз. Потім зазвучали труби, лункими, мосяжними і не дуже милозвучними фанфарами. Блакитно-червоні гвардійці розділили натовп гостей, утворивши прохід. Під портиком при вході до палацу з’явився мажордом, з золотим ланцюгом на шиї і великим як довбня жезлом в руках. За мажордомом марширували герольди, за герольдами сенешалі. А за сенешалями, в соболиному ковпаку на голові і з берлом в руках власною кістлявою і жилавою особою виступав Белогун, король Кераку. Поряд з ним йшла тендітна блондиночка в серпанку, — нею могла бути лише королівська обраниця, в найближчому майбутньому дружина й королева. Блондиночка була одягнена у білосніжну сукню і обвішана діамантами, швидше надмірно, швидше крикливо і швидше без смаку. Подібно до короля, мала на плечах горностаєвий плащ, підтримуваний ззаду пажами.
За королівською парою, однак на промовистій дистанції у кільканадцять кроків після пажів, що підтримували горностаїв, дефілювала королівська родина. Там, звісно, був Еґмунд поруч з кимось таким ясноволосим, що майже альбіносом, — очевидно, зі своїм братом Ксандром. За братами йшла решта кревних, кілька мужчин, кілька жінок, крім того, кілька хлоп’ят і дівчаток, мабуть, законних і позашлюбних потомків.
Серед гостей, що зігнулися в поклоні чи присіли у реверансі, королівська процесія добралася до мети, себто підвищення, конструктивно трохи схожого на ешафот. На підвищенні, зверху накритому балдахіном, з боків занавішеному гобеленами, встановили два трони. На них опустилися король і наречена. Решта родини мусила стояти.
Труби вдруге вдарили по вухах металічним ревінням. Мажордом, махаючи руками наче диригент перед оркестром, спонукав гостей до криків, поздоровлень і тостів. З усіх боків залунали і слухняно посипалися бажання міцного здоров’я, щастя, всеможливого успіху, всього найкращого, многая літа, якнайбільш многая і ще многіше, гості й придворні намагалися перевершити одні одних. Король Белогун не змінив пихатого і бундючного виразу обличчя, задоволення з побажань, компліментів та пеанів демонстрував тільки легкими помахуваннями берлом.
Мажордом втихомирив гостей і промовив, промовляв довго, плавно переходячи від красномовності до патетичності і навпаки. Геральт був повністю поглинутий спостереженням за гостями, отож з промови почув п’яте через десяте. Король Белогун, оголосив всім і вся, дуже тішить прибуття такої численної групи, радий вітати, в такий урочистий день бажає гостям того ж, що й вони йому, шлюбна церемонія почнеться в пообідню пору, а до того часу нехай гості їдять, п’ють і веселяться при численних розвагах, влаштованих з цієї нагоди.
Ревіння труб оголосило кінець офіційної частини. Королівська процесія покинула сади. Серед гостей Геральт встиг помітити кілька доволі підозрілих груп. Особливо не подобалася йому одна, бо й кланялася не так низько, як решта, і намагалася пропхатися до палацової брами. Він підійшов трохи ближче до проходу з блакитно-червоних солдат. Літта йшла поруч з ним.
Белогун крокував, дивлячись собі під ноги. Наречена розглядалася, часом кивала головою до гостей, які її вітали. Порив вітру на якусь мить підняв її серпанок. Геральт побачив великі блакитні очі. Побачив, як ці очі знаходять серед натовпу Літту Нейд. І як в цих очах спалахує ненависть. Чиста, без домішок, попросту дистильована ненависть.
Це тривало секунду, потім зазвучали труби, процесія пройшла, гвардійці промарширували. Підозріла група, як виявилося, проривалася лише до столу з вином і закусками, який облягла і обчистила, випереджаючи інших. На влаштованих там і сям імпровізованих сценах почалися виступи — заграли оркестри з гусел, лір, дудок і сопілок, заспівали хори. Жонглерів змінили фокусники, силачі поступилися місцем акробатам, після канатохідців з’явилися скупо одягнені танцівниці з тамбуринами. Ставало все веселіше. Щоки дам покрилися рум’янцем, чола панів заблищали від поту, мова і тих, і інших зробилася надто голосною. І дещо незв’язною.
Літта відтягнула його за павільйон. Вони сполохали пару, яка сховалася там, без сумніву, з сексуальною метою. Чарівниця не перейнялася і майже не звернула уваги на сполоханих.
— Я не знаю, що тут готується, — сказала. — Не знаю, хоч здогадуюся, чому і нащо ти тут. Але будь насторожі і все, що робиш, роби обережно. Бо королівська наречена — то ніхто інший, як Ільдіко Брекль.
