Вовки Кальї. Темна вежа V - страница 116

— Їх роблять жінки, — задумливо повторив Роланд. — Жінки.

— Просто десь ще працює машина, яка їх відливає, та й по всьому, — сказав Айзенгарт, і Роланд звеселився, почувши нотки образи й самозахисту, які прозвучали в його тоні. — Кнопку натисли, і раз-два.

Марґарет тільки глянула на нього і по-жіночому всміхнулася, не промовивши ні слова. Нехай вона була не надто освіченою, але чудово володіла вмінням підтримувати шлюб.

— Тож Сестри є на півночі й на півдні вздовж усієї Дуги, — констатував Роланд. — І всі вони кидають тарілку.

— Еге ж, від Кальї Сен-Хре до Кальї Дівайн на півдні від нас. А як там далі на півдні чи на півночі, я не знаю. Ми любимо допомагати і побалакати. Раз у місяць ми кидаємо тарілки, на згадку про те, як Леді Оріза покінчила з Сірим Діком, але мало хто з нас у цьому вправний.

— А ти вправна, сей?

Вона мовчала, знову покусуючи губу в кутику рота.

— Покажи йому, — пробурчав Айзенгарт. — Покажи, та й по всьому.

П’ЯТЬ

Вони спустилися сходами, пропускаючи вперед дружину власника ранчо. Айзенгарт ішов слідом за нею, Роланд третім. Позаду відчинилися й хряснули двері кухні.

— Боги всемогутні, місус Айзенгарт кидатиме тарілку! — радісно закричав Бенні Слайтмен. — Джейку! Ти очам не повіриш!

— Скажи, хай зайдуть у дім, Воуне, — попросила Марґарет. — Не треба їм цього бачити.

— Хай дивляться, — відповів Айзенгарт. — Хлопцям не завадить побачити, якою вмілою може бути жінка.

— Роланде, хоч ти скажи. — Вона глянула на нього, зашарівшись від утіхи і від того ставши дуже гарною. Роланду здалося, що вона помолодшала щонайменше на десять років порівняно з тим, як виглядала, коли вийшла до них на ґанок, але йому було цікаво, чи не вплине цей її стан на здатність метати тарілку. Тому що напад із засідки був брутальною роботою, стрімкою й емоційною.

— Я згоден з твоїм чоловіком. Нехай зостануться.

— Та робіть уже, як хочете, — здалася вона.

Роланд побачив, що їй справді приємно мати глядачів. І його надія зміцніла. Дедалі вірогіднішим йому здавалося, що в цій гарненькій і не надто молодій уже ґаздині з її маленькими грудьми й посивілим волоссям билося серце мисливця. Звісно, не стрільця, але на тому етапі його б влаштували кілька мисливців — кілька убивць, — і байдуже, ким вони будуть, чоловіками чи жінками.

Вона енергійним кроком рушила до комори. За п’ятдесят ярдів від опудал обабіч дверей комори Роланд торкнувся її плеча, щоб вона зупинилася.

— Ні, — похитала головою вона, — це надто далеко.

— Я бачив, як ти метаєш з відстані, в півтора рази більшої, — вставив її чоловік і мужньо витримав розлючений погляд, яким вона його обдарувала. — Бачив-бачив.

— Бачив, коли біля мене не стояв стрілець з роду Ельда, — сказала вона, але з місця не зрушила.

Роланд підійшов до дверей комори і зняв з опудала, що шкірилося ліворуч, голову (її роль виконував величезний гострокорінь). Потім зайшов до комори. У великому, збитому з дощок ящику лежала гора свіжозібраних гострокоренів, а поряд — така сама гора картоплі. Стрілець узяв одну картоплину і поставив на плечі опудалу замість голови. Картоплина була чималенька, та все одно виглядала кумедно — опудало тепер було схоже на містера Дрібноголова з карнавального шоу чи вуличного ярмарку.

— О ні, Роланде, ні! — з непідробним жахом у голосі вигукнула вона. — Я не зможу!

— Я тобі не вірю, — сказав він і відступив убік. — Кидай.

Спершу йому здалося, що жінка не наважиться. Вона озирнулася, шукаючи підтримки в чоловіка. Якби Айзенгарт досі стояв коло неї, подумав Роланд, вона б тицьнула тарілку йому в руки й побігла в дім, не зважаючи навіть на те, що він міг порізатися абощо. Але Воун Айзенгарт завбачливо відійшов до підніжжя сходів. Хлопці стояли вище, Бенні Слайтмен дивився просто з цікавістю, а Джейк вдивлявся пильно, звівши брови на переніссі. Усмішка зникла з його обличчя.

— Роланде, я…

— Не треба, місіс, прошу. Ти все дуже гарно розповідала, а тепер я хочу це побачити. Кидай.

Вона трохи відсахнулася, розширивши очі, неначе отримала ляпаса. Потім повернулася обличчям до дверей комори й підняла праву руку над лівим плечем. Тарілка зблиснула в призахідному світлі, вже радше рожевому, а не червоному. Її губи стислися у вузьку білу смужку. На якусь мить цілий світ принишк у очікуванні.

— Різа! — пронизливо й люто скрикнула вона, викидаючи руку вперед. Її долоня розтулилася, вказівний палець показував на ту траєкторію, якою мала летіти тарілка. З усіх присутніх на подвір’ї (ковбої теж стали, щоб на це подивитися) лише Роланд мав достатньо гострий зір, щоб простежити політ тарілки.

— В яблучко! — тріумфально закричав він. — В самісіньку ціль!

Змигнувши над земляним подвір’ям, тарілка сумовито застогнала. А менш ніж за дві секунди по тому, як рука, що тримала тарілку, метнула її в повітря, картоплина лежала, акуратно розрізана навпіл, одна половина біля правої рукавиці, що слугувала опудалу рукою, друга — біля лівої. Сама тарілка застрягла в одвірку і легенько тремтіла.

Хлопці здійняли захоплений галас. Бенні підніс праву руку, як навчив його новий друг, і Джейк ляснув його по долоні своєю долонею.

— Круто, сей Айзенгарт! — викрикнув Джейк.

— Просто в ціль! Очманіти! — додав Бенні.

У відповідь на цю невинну похвалу жінка чомусь вишкірила зуби й стала схожою на коняку, яка побачила змію.

— Хлопці, — сказав Роланд, — на вашому місці я б зайшов досередини.