Кінець світу в Бреслау - страница 38
— Цей «кокс», що, досі в тебе? — запитав у Вірта.
— Так, — пролунала відповідь.
— Віддай його їй, — повільно мовив Мокк. — Не намагайся зробити світ кращим. Ти для цього не досить вправний.
За мить троє чоловіків сиділи в машині. Цупіца спитав щось на мигах у Вірта. Вірт махнув на нього рукою й запустив двигуна.
— Чого він хоче? — Мокк очима показав на Цупіцу.
Якусь хвилину Вірт вагався, чи сказані ним слова не зашкодять авторитету радника, і переклав запитання Цупіци, намагаючись пом’якшити його різкість:
— Він питається, чому цей швейцар і шльондра були такі зухвалі й не боялися вас.
— Скажи йому, що вони не знали, хто я такий і покладалися на свого шефа, у якого гарні зв’язки в поліції, і думали, що той мені не по зубах.
Вірт переклав, і Мокк зауважив зневажливу посмішку на обличчі бандита, що вів машину.
— А зараз переклади йому докладно кожне моє слово, — Мокк примружив очі. — Я добре знаю шефа цього борделю. У суботу й у вівторок ми з ним грали в бриджа. Дівка й швейцар вже мене добре знають. А твій Цупіца теж хоче зі мною ближче познайомитися? Якщо ні, нехай припинить свої насмішки.
Вірт переклав, і Цупіца, одразу змінившись на виду, почав дивитися ліворуч, на порожній зимовий пляж над Олау.
— Але дівчата в нього, є на що глянути, — Вірт намагався розпружити атмосферу. — Ота Міці була нічогенька…
— На дівках він знається дуже добре. Щодня має з ними справи, — відказав Мокк, силкуючись пригадати, як виглядала Міці.
Забігайлівку Труша в кам’яниці «Під Чорним Цапом» на Крулль-штрасе напроти пічної майстерні Лібхена прозивали за прізвищем енергійної управительки «ганделиком Ґабі Зельт». Віконниці будинку завжди були зачинені, що пояснювалося передусім бажанням зберегти спокій та непомітність. Власниці не залежало на нових клієнтах, а крім того, вона хотіла уникнути цікавських поглядів дітлахів з навколишніх подвір’їв і дружин, що шукали пропалих чоловіків. Клієнтура була постійною: дрібні злочинці, вічно п’яні колишні поліцейські, молоді дами з вищого товариства, які шукали нових вражень, а також більш чи менш таємничі «королі життя». Усіх їх поєднувала сильна пристрасть до білого порошку, точно відміряні дози якого, загорнуті в білий пергаментний папір, продавці носили за внутрішніми стрічками капелюхів. Тож капелюх був ознакою дилерів, які щодня у туалеті здійснювали близько десяти оборудок. Саме «кокс» був основним товаром у ганделику Ґабі Зельт. Колишня «мадам», яка носила це прізвище, була лише фігуранткою, яка за чималі гроші позичала своє ім’я справжньому власникові фірми, аптекареві Вільфрідові Гельмові, головному виробникові кокаїну в Бреслау. Поліція закривала очі на торгівлю, що квітнула в Ґабі Зельт тоді, коли завдяки інформаторам вдавалося схопити якогось незалежного від Гельма торговця кокаїном або злочинця, який вирішив витратити тяжко зароблені гроші на наркоту. Коли ж інформатори мовчали задовго, поліцейські з комісії по наркотиках влаштовували на відвідувачів ганделика справжню облаву, що дозволяло спіймати хіба що дрібну рибку з півсвіту. Тоді вони могли спокійно поповнювати свої картотеки, а Ґабі Зельт і аптекар Гельм полегшено переводили подих, бо такі облави додавали їм поваги в очах підземного світу.
Мокк про все це чудово знав, але будучи шефом іншого відділу, не втручався в справи поліцейських, що займалися наркотиками. Тож у Ґабі Зельт його не знали, і ніхто не мав би звертати на нього надмірної уваги. Одначе тут Мокк помилився. Невдовзі по тому, як вони опинилися за дверима, прикрашеними вивіскою з рекламним написом «Das beste aller Welt, der letzte Schluck bei Gabi Zelt», і сіли на довгій лаві з погано обструганих дошок, до Мокка підійшов елегантний чоловік і провів наманікюреним пальцем по носі. Хоча Моккові цей знак був відомим, на його обличчі відбився подив: вперше в житті його прийняли за торговця кокаїном. Він швидко зрозумів причину: він забув зняти капелюха. Мокк зняв капелюха й відіслав чоловіка помахом руки. Спантеличений наркоман запитально глянув на Вірта й Цупіцу, але не помітив у їхніх поглядах навіть сліду зацікавлення.
Іще один чоловік сидів у капелюсі, та він був так зайнятий розвагами з дебелою жінкою, що важко було припустити, наче він прийшов до забігайлівки з якоюсь іншою метою. Цей добродій щохвилини сягав до великого акваріума й витягав з нього рибку. Тоді підносив її до грудей своєї подружки, а вона приймала тріпотливе створіння між свої великі голі груди. Тоді чоловік із тріумфальним вигуком занурював руку поміж цицьками й витягав звідти рибку. Кілька п’яничок і слізливий мандолініст мляво аплодувати цьому видовищу. Оплески були ріденькими, бо цей номер жінка демонструвала вже років із двадцять, і всі бувальці поганеньких ганделиків знали його аж надто добре. Від цього й повелося її прізвисько «Анна Золота Рибка». Мокк теж не вперше побачив цей жарт із «цицькатим дивом», а в любителеві риболовлі він безпомильно упізнав кримінального вахмістра Курта Смоложа, новоспеченого алкоголіка.
Мокк виплюнув на підлогу ковток паскудного пива, яке ледь чутно відгонило бензином, запалив цигарку й став чекати, коли Смолож його помітить. Невдовзі так і сталося. Смолож, повертаючись від акваріума, весело глянув на трьох чоловіків, які пильно приглядалися до нього, і його грайливий настрій де й подівся. Мокк підвівся, проминув Смоложа і, не кажучи й слова, рушив у бік туалетів, що містилися в темному коридорчику, захаращеному ящиками від пива й горілки. У кінці коридорчика були масивні двері. Мокк відчинив їх й опинився на крихітному подвір’ячку, на дні темного колодязя, за чиї стіни правили позбавлені вікон стіни трьох будинків. Він відхилився й підніс обличчя до захмареного неба, звідки повільно спадав білий пух. За мить біля нього стояв Смолож. Вірт і Цупіца залишилися в приміщенні, виконуючи наказ радника, який не бажав мати жодних свідків під час розмови з підлеглим. Мокк поклав Смоложеві руки на плечі і, незважаючи на сморід перегару, наблизив до нього обличчя.
