Кінець світу в Бреслау - страница 39
— У мене сьогодні був важкий день. Уночі мене покинула дружина. Мій близький співробітник, що мав за нею стежити, цього не зробив. Єдина особа, якій я довіряв, не виконала мого таємного наказу. Натомість вона порушила урочисту, складену в церкві обітницю більше ніколи не пити.
Мокк не витримав смороду перегару й відвернув обличчя від Смоложа, встромивши тому в рота цигарку. Вахмістр захитався навсібіч, і неминуче впав би, якби не сперся спиною на цегляну стіну.
— Моя дружина мене зраджувала. Мій колега щось знає про це, але не хоче признатися, — продовжував Мокк. — Але зараз він мені про все розповість, а також про те, чому він почав знову пити.
Смолож провів пальцями по обличчю й відгорнув з чола вологі від снігу пасма волосся. Він марно силкувався їх зачесати. На його обличчі годі було щось прочитати.
— У мене був нині важкий день, — голос Мокка переходив на шепіт. — У моїх лещатах була циганка, гардеробник, шльондра й бандит. Я втомився, і мені набридло шантажувати людей. Не примушуй мене, аби я це робив. Я почуватимусь паскудно, коли притисну когось, хто був чи є мені близький. Позбав мене цього, прошу тебе…
Смолож добре знав, що Мокків шепіт віщує найвищий рівень допиту, зараз пролунають незаперечні аргументи. Згадка про Франціску підтвердила Смоложеві, що Мокк такими аргументами володіє.
— Тааак, — видушив він. — Оргії. Барон фон Гаґеншталь, Елізабет Пфлюґер і ваша дружина. Вони з бароном і між собою. «Кокс».
Розум Мокка у важких ситуаціях шукав підтримки в тому, що було вічним і незнищенним. Він пригадав собі найкращі молоді літа: університет, старих сивих професорів, які вічно сварилися між собою, запах промоклих пальт, семінари, на яких дискутували латиною, й цілі сторінки визубрених напам’ять античних віршів. Пригадувалося одне місце з Лукреція, у якому йшлося про «палаючі стіни світу». Зараз палав мур, що оточував подвір’я. Цегла, на яку він сперся долонями, горіла, а сніжинки падали йому на голову, пекучі, як краплини киплячої олії, «В іншому місці Лукрецій писав, — подумав Мокк, — про кохання як трагічне й вічне прагнення, яке неможливо втамувати. Про коханців, які кусають одне одного, аби за мить знову мріяти про нові укуси». Він пригадав собі історію безнадійно закоханого римського поета, одного з перших poètes maudits, який вчинив самогубство у віці сорока чотирьох років. Подумав про свої сорок чотири і про маленького вальтера, що обтяжував внутрішню кишеню його піджака. Світ палав, а серед flammantia moenia mundi стояв зраджений чоловік, жалюгідний рогоносець, нещасний і безплідний нікчемник.
— У басейні, — белькотів далі Смолож. — Баронів охоронець схопив мене. Я мусив роздягнутися. Гімнастичний зал. Стінка. Там мене сфотографували. Я голий із прутнем у лапі. Тоді на тлі тієї ж стінки ваша дружина з розкритим ротом. Сказали: «Припини стежити, бо інакше Мокк отримає фотографію. Фотомонтаж. На ньому його дружина й ти…»
Світ палав, коханці розгризали одне одному вуста, віроломні дружини зраджували чоловіків у басейнах, музикальні блондинки з ніжним дитячим голосом ставали навколішки перед аристократами, що шукали собі розваг, а друзі забували про дружбу. Світ палав, а Лукрецій, співець вогню, вживав якийсь наркотик, що мав зробити його привабливішим для його холодної обранки, а натомість став причиною його божевілля. Світ палав, а байдужі боги сиділи мляві й бездіяльні на своїх комфортабельних небесах.
Мокк витяг вальтера й приставив до злиплого від снігу Смоложевого волосся. Той повернувся обличчям до стіни. Мокк зняв вальтера із запобіжника. У вбогій кімнатці рудоволосий малюк їв манну кашу. «Він уб’є татка?» — спитав він по-чеськи молоду циганку. Мокк заховав пістолета до кишені й сів на сніг. Він був п’яний, а кишеню йому відтягував важкий вальтер. Темний колодязь поволі вкривався сніговим килимом. Смолож чекав на виконання вироку, а Мокк ліг на землю й притис до неї обличчя. За п’ять хвилин він підвівся й наказав Смоложеві відвернутися. Підлеглий тремтів від страху.
— У мене нічого з нею не було. Це фотомонтаж, — прохрипів він.
— Вислухайте мене, Смоложе, — Мокк струсив сніг з пальта. — Припиніть пиячити й стежте далі за Гаґеншталем. Можливо, моя дружина підтримуватиме з ним зв’язок. Навіть якщо барон вас зауважить і виконає свою погрозу, можете бути спокійні. Я просто отримаю фотомонтаж. Я вже про це знаю і нічого вам не зроблю. А тепер протвережуйтесь і стежте за кожним кроком барона фон Гаґеншталя. Все.
Смоложеві вдалося пальцями причесати волосся. Він запнув піджака, поправив перехнябленого капелюха й повернувся до забігайлівки. У темному коридорі його перепинила дужа рука Цупіци. Вірг вийшов на подвір’я й підійшов до Мокка.
— Відпустити його? — спитав він.
— Так, не треба за ним стежити. Його переслідуватиме власне сумління.
Вірт подав Цупіці відповідний знак.
Бреслау,
п'ятниця 9 грудня,
сьома година ранку
Усю середу й до полудня четверга падав сніг. Місто було сповите легким, м’яким серпанком. Замість цокотіння коней, запряжених в екіпажі, мешканці Бреслау чули легкий шум саней, що сунули вулицями. Замість стукоту каблучків жіночих черевичків чутно було скрип снігу, замість хлюпотіння брудної води — сухе морозяне потріскування. Шибки вкрилися льодяними квітами, з коминів бухала кіптява, ковзанярі змагалися на замерзлому ставку біля будинку Сілезького Регентства, служники чистили снігом килими, а візники дихали горілчаним перегаром. Пополудні в четвер сніг перестав падати. Мороз посилився. Легенькі й товсті снігові перинки перетворилися на грубі, шорсткі брили. Їхню білу поверхню було закаляно собачою сечею й кінськими кізяками. У провулках біля Соляного ринку бездомні вкладалися в позах, у яких вони хотіли б померти, а злочинці зачинялися у своїх безпечних, теплих і смердючих норах десь між Нойвельтґасе й Вайсгерберґасе. Газети повідомляли про шахрайства Віллі Ванґа, який, переодягшись у гусарський мундир, обкрадав закоханих у нього служниць і статечних пань, а також про два жахливі й витончені вбивства. Убивця зацікавив лише журналістів і вже отримав від них кілька психологічних характеристик.
