«Там, по чотирьох кутках кімнат, чаїться злий демон насильства та ще один… — думав Мокк, розстібаючи пасок, — іще один… — повторював він, виконуючи старі як світ дії, що їх засуджує Церква, — демон смерті». Відшукавши потрібне слово, він просунув голову в петлю, змайстровану з паска й прив’язану до віконної клямки, за яким Бреслау ставав білішим за сніг, що його вкривав.
Вісбаден,
вівторок 13 грудня,
перша пополудні
Приватний детектив Райнер Кнюфер вийшов з екіпажа біля Курортного парку й рушив серед чорних безлистих каштанів у бік казино. З-над паркового ставка, між деревами, здійнявся холодний вітер, повів якого підняв догори стовпи снігової куряви. Кнюфер натяг капелюха, підняв комір пальта і, швидко проминувши припудрені інеєм клумби, увійшов до залитого світлом храму азарту. До нього підскочив служник, енергійно струсив з нього сніг волосяною щіткою і, радісно прийнявши кілька дрібняків, побіг з пальтом і капелюхом клієнта до гардеробу. Кнюфер стояв у фойє і з подивом роздивлявся біло-коричневу шахівницю підлоги, вітраж над входом, вигнуте аркою склепіння й великі статуї попід стінами. Оглянувши весь цей вишуканий інтер’єр, він звернув ліворуч до великої гральної зали. Зупинився на порозі й примружився, засліплений безжальними вогнями канделябрів, що вихоплювали кожну зморшку навколо зморених безсонням та азартом очей гравців, відбивалися в лисинах, укритих потом програшу, підступно видавали фальшиві рум’янці на щоках підстаркуватих аристократок і лисніли на алебастровій шкірі молодих дам, чиї звички були такими ж легкими, як барвисте пір’я, застромлене за пов’язки, що охоплювали їхні рівно підстрижені лискучі зачіски. На одній із молодих дам Кнюфер на кілька секунд зупинив погляд. Він не був упевнений, що знайшов потрібну особу. Згідно опису, отриманого від Мокка, Софі повинна мати довге волосся. Усміхнена світла блондинка мала волосся, підстрижене за останньою модою, коротко й спортивно. Решта опису співпадала. Її груди, які туго облягав шовк сукенки, пишно здіймалися, коли вона різким і радісним рухом підносила руку догори, і це відповідало влучному описові Мокка: «великий бюст, пружність якого майже відчутна», її голос розтинав задушливе повітря зали срібною колоратурою. Його сміливо можна було б назвати «перламутровим» (слова Мокка). Він насилу відірвав погляд від блондинки й зазирнув до сусідньої картярської зали. Переконавшись, що більше жодна із дам не відповідає описові, зробленому кримінальним радником, він сів біля сусіднього вільного столика з рулеткою, біля якого стояв на посту старий опасистий круп’є, і поставивши жетони за п’ятдесят марок на червоне, почав вирішувати проблему: чому гіпотетична Софі Мокк поводиться так галасливо. Коли круп’є підсував до нього подвійний стовпчик жетонів, Кнюфер збагнув принаймні дві причини цього. По-перше, блондинка не шкодувала собі шампанського, по-друге, її радісні вигуки й жвава жестикуляція були реакцією на азартні дії маленького чоловічка зі зболеними меланхолійними очима. Кнюфер вирішив грати один до одного. Він знову поставив все на червоне й швидко нотував у пам'яті характеристику невисокого добродія, якому блондинка саме поклала голову на плече, ніжно обіймаючи долонями місце, де у чоловіків зазвичай є біцепси. Гравець лише трохи здіймався над рівнем столу. Він безтурботно підкидав жетони, а ті гарним півколом лягали на шорстке зелене сукно й завжди опинялися на одному із тридцяти шести квадратиків поля.
— Він зовсім не задумується. — прошепотів Кнюферові товстий круп’є. — Він покладається на випадок. Наосліп кидає кілька жетонів і майже завжди поціляє. Якщо жетон впаде, скажімо, на «двадцять два червоне», він ставить або на паристе, або на червоне. Він ніколи не ставить на en plain, «коня», або навіть на шість номерів…
— А що станеться, — Кнюфер розділив величенького стовпчика на дві частини й обидві знову поставив на червоне, — коли якийсь жетон впаде на лінію між двома полями? Наприклад, між «вісімнадцять червоне» й «сімнадцять чорне»? На що тоді він ставить?
— Завжди більша частина жетону, — круп’є крутнув рулетку, — опиняється на якомусь полі. Ніколи межа між полями не перетинає жетон рівно навпіл.
— Отже, у нього немає ніякої системи, — Кнюфер байдуже споглядав, як кулька підстрибує й падає в перегородку «двадцять дев’ять червоне».
— Так, справді, — круп’є посунув у бік Кнюфера чотири стовпчики жетонів. — Він не такий забобонний, як інші гравці, не вірить у магічну послідовність чисел, у притягання протилежностей, не носить мідних прикрас, коли Сатурн опиняється навпроти Марса, й не ставить тоді va banque на дванадцять, а на voisons du zéro на початку місяця. Він вірить, так би мовити, в обумовленість випадковостей.
— Хто він? — Кнюфер знову поставив усе на червоне.
— А ви тут вперше, правда? — круп’є крутонув колом ошуканих сподівань. — Це відомий гравець і славетний…
...
Люба Елізабет,
від п'ятниці я у Вісбадені, у товаристві Бернарда фон Фінкельштейна. Це один з режисерів кіностудії «УФА», відомий на початку двадцятих під псевдонімом Бодо фон Фінкль. Написала Тобі коротенько про своє перебування тут, і руки опустилися. Мені хотілося б Тобі стільки розповісти, не знаю, з чого й почати. Може, з від'їзду із Бреслау? Ні, ні! Не хочу навіть згадувати назви цього міста, де довелося пережити стільки підлоти. Звичайно, не від Тебе, моя найдорожча; усе, що нас єднало, було таким чистим і добрим!
Книга Кінець світу в Бреслау, автор Краєвський Марек. Русская версия онлайн книги представлена в открытом доступе для чтения на мобильном телефоне или пк. Бесплатная библиотека Read-book-online.com - полные версии популярных, классических или новых книг в разных категориях онлайн бесплатно можете читать прямо здесь.
