Кінець світу в Бреслау - страница 55
— Mesdames, Messierurs, s 'il vous plaît, faites vos jeux. Приймаються також неофіційні ставки.
Фон Фінкль підсунув Софі важкого, високого стільця, зайняв місце за столом навпроти директора, витяг з кишені золотого царського імперіала й поклав його перед своєю супутницею для благословення. М’які горбики грудей рвучко здійнялися у викоті сукні, палець в атласній рукавичці перехрестив монету. Фон Фінкль підкинув імперіал над внутрішнім ігровим полем. Монета перевернулася й покотилась за межі поля. Фон Фінкль заплющив повіки і в його уяві постав ряд асоціацій. Восьмеро дітей бендзінського кравця Фінкельштейна, який шиє лапсердаки для бідноти, батьки — запальний сухотник і дбайлива мишка в перехнябленій перуці. Пара смердючих кіз, що зимували разом з людьми. Першотравнева демонстрація у Бендзіні, криваві полотна прапорів, червоне обличчя Шаї Бродського, який обіймає нового скарбника єврейської партії «Бунд», Бернарда Фінкельштейна, а чотири місяці потому відкриває партійну касу й не бачить у ній купи золотих імперіалів. Червоний шарф дорогої повії в лодзькому готелі, червона кров робітників на бендзінській бруківці, чиї внески принесли йому багатство в лодзькому казино у «Гранд Готелі». Фон Фінкль розплющив очі й вимовив:
— Ставлю на червоне.
— Ні! — скрикнула Софі. — Ти повинен поставити на паристе. Це гра на мене, і я теж маю право голосу.
У юрбі чоловіків почувся шелест подиву. Гравці закладалися між собою. Могутній бородань, чия зовнішність та акцент виказували слов’янина, пхнув у Ріхтерову долоню сувій банкнот.
— Чёт! Предчувствует, видать, красавица! — прогримів він.
— Генерал Базедов знає, що робить, — прошепотів шпичастобородий рідковолосий блондин Кнюферові, кидаючи Ріхтерові сто марок. — Паристе!
— На червоне, — Кнюфер кинув на стіл п’ятдесят марок.
Утворився справжній хаос. Чоловіки юрмилися навколо столу й щось вигукували. Жоден не наважився торкнутися Софі. Ріхтер усе записав і підкинув кульку.
— Les jeux sont faits. Rien ne va plus!
— Ви, звичайно, згодні з рішенням мадам фон Лебетзайдер? — фон Штітенкротт кинув запитальний погляд на фон Фінкля.
— Се que femme veut, Dieu le veut.
— Пане Ріхтере, прошу, починайте!
Кулька розпочала свій танок в обертах рулетки. Вона зупинилася в перегородці «зеро», а тоді, наче підкинута невидимою пружиною, викотилася й упала в дірку з позначкою «двадцять дев’ять червоне». Рулетка зупинилася, і Ріхтер оголосив результат. Фон Фінкль заплющив очі й побачив карусель кольорів казино: світло-коричневого, зеленого й золотого. Він підвівся з-за столу й вийшов до холу. Софі розплакалася й вибігла за ним. Кнюфер отримав сто марок і непомітно підійшов до дверей зали. Фон Штітенкротт приймав поздоровлення:
— З таким самим успіхом, — мовив собі Кнюфер, — можна було б привітати акулу, яка роздерла тунця.
— Не угадала красавица, — прогримів генерал Базедов, виходячи до холу. — Вот судьба…
«Красавица» стояла біля фон Фінкля й гладила його по щоці. Відомий режисер кусав губи й поволі занурювався в бендзінські спогади. Кнюфер почув запитальний тон її голосу. Він підійшов ближче й почув відповідь фон Фінкля:
— Так, буду.
— Завжди, незважаючи на те, що буде зараз? — ридання спотворили голос Софі.
— Я їду до Берліна і там чекатиму на тебе. За два місяці я щодня виходитиму на перон станції «Зоологічний сад» і чекатиму вечірнього потяга з Вісбадена. Щодня приноситиму тобі букет троянд, — фон Фінкль узяв від хлопчика-служника пальто й капелюха, поцілував Софі в чоло й спокійно вийшов у засніжений парк, що нагадував кладовище замерзлих каштанів. Софі хотіла вийти за ним. Але наштовхнулася на масивну постать охоронця.
— Наскільки мені відомо, мадам, — мовив цербер, — ви повинні бути на роботі.
Бреслау,
четвер 15 грудня,
перша година ночі
Мюльгауз підійшов до дзеркала у ванній і широко роззявив рота. Його верхній лівий зуб був геть розхитаний. Він притис його великим пальцем і витяг з ясен. Тоді клацнув пальцями, і зуб впав до раковини. Мюльгауз відчув присмак крові. Він не без приємності висмоктав її і заходився біля наступного зуба. За мить він уже тримав його в пальцях і розглядав при світлі коричневі плями зубного каменя. Зуб вдарився об порцелянову раковину й голосно дзеленькнув. Дзеленькав зуб, дзвенів умивальник, дзвонив телефон. Мюльгауз скрикнув і сів на ліжку.
— Може, це Якоб? — у темряві заблищали перелякані очі дружини.
Мюльгауз запхав вказівного пальця до рота і з полегшею виявив, що з його поганими зубами нічого жахливого уночі не сталося. Тоді підняв слухавку й нічого не сказав. Зате його співрозмовник був занадто балакучим.
— Мені потрібні гроші, Herr Kriminaldirektor. Дві тисячі. Стільки я повинен заплатити хлопцям з Вісбадена, які мають машину й допоможуть мені вивезти її до Берліна. Там я триматиму її в надійному місці.
— Зараз, — буркнув Мюльгауз. — Хвилинку.
Він одяг халата, капці і, торкаючи кінчиком язика зуба, почалапав до передпокою. Там він важко всівся у фотелі й притис до вуха слухавку паралельного телефону.
— Поясни мені дещо, Кнюфере, — Мюльгауз був іще трохи сонний. — Чому ці дві тисячі потрібні тобі так терміново?
— Хлопці з Вісбадена — то азартні гравці. Сьогодні вони багато програли в казино. Отримали від директора казино позичку. Завтра їм погрібні гроші…
— Вони підуть до казино й програють їх, ідіоте, — пробурчав Мюльгауз. — Програють і нікуди з тобою не поїдуть, а пані Софі Мокк випурхне тобі з-під носа на інший курорт…
