Кінець світу в Бреслау - страница 67
Доповідач підніс руку й утихомирив аудиторію, що аплодувала й свистіла. Кошлата сива щетина обрамлювала округле плескате обличчя, увінчане монголоїдною складкою. Маленькі, хитрі очиці мандрували обличчями присутніх. Повільно. Від одного слухача до іншого. Коли його погляд затримався на Моккові, той вищирив зуби в захопленій посмішці. Добродій, що сидів поруч, відчув у сусідові братню душу й схилився до нього. Мокк слухав його з розумінням і кивав головою на знак схвалення. Подальші вирази симпатії радника перебив гучний вигук. В аудиторії залунав голос пророка.
— Істинно, браття мої, — загув глибокий бас. — Настає кінець. Гнів Господній затопить усіх, і від потопу врятуються лише праведники.
Матрона у вітрильнику на голові піднесла догори короткого пальця й ствердно покивала головою, а молодик, затулений пальтечком, крутнувся й перехрестив присутніх.
— Настає поворот Кола Життя і Смерті, а мандала втілень підходить до кінця. — вже спокійніше продовжував фон Орлофф. — Історія повторюється. Історія зла, убивств і розпачу. Історія різанини, розтління й содомії. О, Содоме, — гаркнув він. — Будь проклятий і згинь…
Мокків сусід мережив сторінки записника дивними значками, гімназисти зробили один одному гримаси «а що я тобі казав?», а Мокк замислився, чи фон Орлофф підготував свій виступ, чи імпровізує. На користь другого припущення свідчив потік асоціацій: від содомії оратор перейшов до Содому.
— О, Содоме, — залунав сценічний шепіт, — обранці покинуть тебе, обранці не озирнуться на тебе. Вони з радістю приймуть хвилі вогню, що спопелить твоє нікчемне тіло. Браття! — вигукнув фон Орлофф. — Будьте з обранцями.
Модуляції голосу оратора спричинилися до того, що якась зморщена бабця, що змагалася з гімназистами за місце біля печі, прокинулася й вибухнула риданням.
— Браття, — фон Орлофф підняв палець, і цей жест повторила за ним більшість дам у залі. — У цілому світі тріумфує злочин. Але злочин відкриває нам своє давнє обличчя, злочин говорить нам: «Я тут уже був, мене вже вчинено колись, сотні років тому», — оратор умовк, шукаючи в очах слухачів розуміння. — Так, браття, давні злочини, що криються в старих хроніках, оживають у Содомі… Це найжахливіші злочини, найжорстокіші, нелюдські… Бо лише вони можуть вразити мешканців Содому, аби вони навернулися… Учора в Буенос-Айресі на смітнику знайдено відірвану дитячу ніжку. Сто років тому іспанський маркіз роздер позашлюбну дитину своєї дочки…
— Де це сталося? — Мокк відчув біля власного вуха чийсь гнилий подих.
— В Аргентині, — досить голосно відповів Мокк, із силою видихнувши повітря.
— Так, любий пане, — гаркнув фон Орлофф до Мокка. — У Буенос-Айресі, в Аргентині. Але жахливі вбивства, убивства з минулого, скоюються й тут. Живцем замурований чоловік у самісінькому серці нашого міста, ще один — почетвертований недалеко звідси, іще один стік кров’ю, повішений догори ногами… Усі ці вбивства вже було колись скоєно… Кількасот років тому… Ви прагнете доказів?
Мокків сусід, гадаючи, що оратор звертається до нього, радісно скочив з місця й вигукнув:
— Так, так! Я прагну доказів!
— Сядь! Тихіше! Ми знаємо ці докази! Вони незаперечні! — заверещала юрба.
Фон Орлофф мовчав. Перерва в лекції дисциплінувала слухачів.
— Та ми ще можемо врятуватися, — заховані під колючими вусами губи розпливлися в широкій посмішці. — Прийде до нас муж святий… Він наш спаситель… Це не я, я лише пророк його, я провіщаю його пришестя й похорон світу, і вічну могилу світу, sepulchrum mundi… Я негідний зав’язати ремінці його сандалів… Він порятує всіх і візьме із собою, на сьоме небо… Браття, будьте серед обранців!
— Коли ж він прийде?! — У цьому запитанні, що його вигукнув чоловік у пальтечку, не було цікавості. Було лише спрагле очікування. Мокк подумки всміхнувся, очікуючи якоїсь ухильної відповіді. Та вона виявилася дуже конкретною.
— Муж святий буде зачатий за чотири дні, у святвечір. День народження Христа стане днем зачаття нового спасителя. Народження колишнього збавителя дасть силу зачинателям нового. Христос зачатий був від скромної діви, а отцем його був Господь через свого посередника, Духа Святого… Він з’явився на світ у місці, призначеному для тварин, у цілковитій убогості… Новий пророк буде зачатий у ще більшій убогості… Ось свята книга пророцтв «Сепульхрум Мунді». Послухайте, що каже Вчитель у розмові з Учнем у III книзі, — фон Орлофф відкрив книгу, оправлену в білу шкіру, і почав читати, — «Учителю, — запитав Учень, — чому Збавитель повинен бути зачатий вавилонською блудницею? — Істинно кажу тобі, Бог тоді до тебе найближче, коли грішиш ти… Тоді Його сила найбільша, бо вся вона скерована до тебе, аби відвернути тебе від гріха. Тому новий спаситель початий буде в гріху, від грішниці, блудниці вавилонської, бо лише так сила Господня пребуде з ним». Так сказано в книзі пророцтв.
Старець закінчив читати й упав на стілець, що стояв у нього за спиною. Зі свого місця Мокк бачив краплини поту, що вкривали монголоїдну складку. До кафедри підійшов високий молодик, який продавав квитки перед лекцією.
— Шановні пані й панове, — сказав він, — князь чекає на ваші запитання. Прошу запитувати. Це остання нагода. Наступна лекція відбудеться аж у неділю. Князь іде із циклом лекцій до Берліна і в Бреслау буде лише цього дня — у святвечір.
Молодий чоловік у поточеному міллю пальті підняв руку, уже не вперше цього вечора. Фон Орлофф кивнув головою.
