Мокк сперся на стіну сараю, відкрив рота й ловив губами снігові пластівці. Старий залізничник підійшов до нього й плюнув йому в обличчя.
— Де ти був, — спитав він, — коли вбивали цю дитину?
На подвір’я вбігло двадцятеро поліцейських у мундирах і шапках. Ними командував якийсь поліцмейстер із шаблею при боці. Поліцейські оточили сарай і натовп. Натовп стояв мовчки й дивився на вусаті обличчя стражів закону, на їхні кобури й високі шапки. Мокк усе ще спирався на стіну й відчував, як вологі сніжинки лоскочуть його під хірургічним корсетом. Він не підійшов до поліцейських, не показав посвідчення, він не хотів бути одним із них, прагнув бути залізничником, кравцем, експедитором.
На подвір’я увійшов Майнерер з кількома озброєними регулювальниками руху й ще якимось чоловіком, що тяг штатив фотоапарата. Він перетнув подвір’я навкіс і попрямував до кутка, звідки смерділо гноївкою. Там по всій висоті будинку тяглися маленькі, зафарбовані білою фарбою, віконця вбиралень. До найнижчої з них заходили просто з подвір’я, піднімаючись по кількох сходинках.
— Ось тут я його замкнув, — навіщось вказав пальцем Майнерер.
Регулювальники рушили у вказаному напрямку. Решта розстебнули кобури і з ворожістю дивилися на натовп, який грізно ворухнувся.
— Убити сучого сина! Люди! Убити цього сучого сина! — загарчав залізничник і кинувся на найближчого поліцейського. Той витяг пістолета й вистрілив у повітря. Натовп слухняно зупинився. Мокк відчув дрож у всьому тілі й заплющив очі. До нього прийшли усі трупи, що він їх колись бачив. Радник Ґайссен частував його сигарою, Ґельфрерт дмухав у валторну, Гоннефельдер кричав «Зіг хайль!», а Розмарі Бомбош зі спокусливою посмішкою піднімала сукню, показуючи худі стегна. У цьому похмурому сараї до нього підійшов його батько, розіклав інструменти й натяг якогось черевика на шевський копил. І тоді ворухнулася стара ковдра, що правила за індіанський вігвам. З-під неї виповзла дівчинка й приєдналася до решти вампірів. На її шиї був затягнутий в’язаний вовняний шалик, а в боці стирчав добре нагострений ніж.
Мокк накрив ковдрою тіло дівчинки й сягнув по пістолета. Зараз він не хотів бути ремісником або комівояжером. Не хотів бути стражем закону. Він прагнув бути катом.
Витяг з кишені поліційне посвідчення, проштовхався крізь натовп і побіг у бік вбиралень. Двоє регулювальників витягли з неї чоловіка, що був наручниками прикутий до гострильного верстата. Чоловік задубів від холоду, а його сині губи ворушилися, наче він проказував молитву. Його одяг — робочий фартух і комбінезон — були вкриті кров’ю. Поліцейські кинули його на землю. Скронею він ударився об верстат.
Майнерер стояв над зв’язаним убивцею. Фотограф відкрив затвор фотоапарата. Спалахнув стовп магнезії. Високо піднявши руки з пістолетом і посвідченням, Мокк підбіг до вбивці. Поліцейські слухняно розступилися. Радник став на коліна й приклав пістолет до вкритої кров’ю скроні. Тріск магнію. Усі дивилися. У цю мить Мокк побачив себе, позбавленого робити в поліції. Він зняв пістолет із запобіжника. І знову побачив себе як підсудного в залі суду, а потім у в’язниці, де на нього з радістю чекають усі, кого він будь-коли засадив за ґрати. Подумки почав повторювати Горацієве «Odi profanum vulgus». Після кількох рядків заховав пістолет до кишені. Він нічого не бачив, нічого не відчував, окрім плювка старого залізничника, що замерзав у нього на скроні.
Бреслау,
четвер 22 грудня,
восьма година ранку
Спеціальне передріздвяне видання «Бреслауер Нойєсте Нахріхтен» від 22 грудня 1927 року, с. 1 — інтерв’ю з начальником Управління поліції Вільгельмом Кляйбемером:
...
«Що сталося вчора на Ґартен-штрасе, 35?
Кляйбемер: Кримінальний вахмістр, чийого прізвища я назвати не можу, виконуючи в цьому будинку завдання слідчого, помітив гострильника, який виходив з подвір’я. Цей чоловік виходив дуже поспішно, тягнучи за собою гострильного верстата. Увагу детектива привернули плями крові на його фартусі. Він затримав гострильника й зачинив його у вбиральні на першому поверсі сусіднього будинку. А тоді знайшов у сараї на подвір’ї тіло маленької Ґретхен Каушніц. Побоюючись самосуду з боку мешканців будинку, він викликав значне поліційне підкріплення і під їхнім прикриттям провів арешт lege artis.
Хтось намагався перешкодити затриманню.
K.: Це запитання чи ствердження?
У розпорядженні преси є фото, на якому поліцейський високого рангу прикладає пістолет до скроні вбивці. Він збирався вчинити самосуд?
K.: Справді, один з моїх людей так повівся. У випадку такого жахливого злочину його нервова реакція цілком зрозуміла. На щастя, він опанував себе й залишив винесення вироку відповідній судовій інстанції.
Чи убивця, Фріц Роберт, є сексуальним збоченцем?
K.: Так. Він — педофіл. За подібний злочин він уже відбував вирок у в’язниці.
Жертву було зґвалтовано?
K.: Ні.
Роберт признався в скоєному?
K.: Ще ні. Але признається під впливом доказів. На щойно погостреному ножі були його відбитки пальців, а на його фартусі — кров жертви.
Це так швидко вдалося встановити?
K.: Працьовиті люди можуть упродовж однієї ночі зробити багато. А наші техніки працьовиті.
Книга Кінець світу в Бреслау, автор Краєвський Марек. Русская версия онлайн книги представлена в открытом доступе для чтения на мобильном телефоне или пк. Бесплатная библиотека Read-book-online.com - полные версии популярных, классических или новых книг в разных категориях онлайн бесплатно можете читать прямо здесь.
