− Це хороша думка, − відповів він несподівано для самого себе. − Я подумаю, − додав після паузи, але його голос пролунав так, ніби рішення вже остаточно прийнято.
...
Книгарня. Ні, книгарень у нашому місті багато, а от Книгарня одна. Вона так і називається, а не якось банально: «Домівка книжок», «Книжковий базар» чи взагалі «Книжковий магазин». Просто Книгарня. Але вона зовсім непроста.
Одного разу я зайшла туди геть випадково, бо не збиралася нічого купувати, − саме читала якусь не дуже цікаву, але розрекламовану книжку, − то аж зойкнула від зачудування. Переді мною постав Нічгород у мініатюрі. Величезне приміщення було вщент заповнене книжками: стелажі, полиці; книжки на столах, стільцях; композиції з книжок; книжки зображені на картинах і фото. Та головне, що все це не накидано, не нагромаджено хаотично, а розташовано зі смаком, продумана кожна деталь інтер’єру.
Я довго приходила до тями і, мабуть, здивувала продавців, що почали витріщатися на мене, не наважуючись навіть підійти. Потім я таки наблизилася до однієї з полиць і почала ретельно вивчати її наповнення. Як же я втішилася, побачивши, що асортимент нічим не поступається дизайнові. Тут я не знайшла ні бульварних романів, ні чорнухи, ні всілякого розрекламованого мотлоху, що ним рясніють інші книгарні нашого міста. І все рідною мовою: художня література, підручники, словники, довідники, альбоми…
Одним словом, я закохалася в Книгарню й стала постійним її відвідувачем. Я йшла туди, коли ставало сумно, хотілося розвіятися, отримати якусь порцію позитиву. Довго блукала її лабіринтами. Витягала книжки, гладила їх, нюхала… Ретельно вивчала. Мені здавалося, що як у Нічгороді, зараз простягну руку й дістану… власний роман.
Ні. Цього не могло статися. Але саме існування Книгарні урізноманітнювало моє сіре життя.
Звісно, усього купити я не могла, та й не збиралася, але дещо часом осідало у фірмовому пакеті магазину. Потім, якщо було погідно, я йшла в парк, сідала на лавку й насолоджувалася читанням. Справді насолоджувалася, бо жодної поганої книжки мені там не трапилося. Це дивувало. Такого просто не могло бути. Адже хоч яка хороша була книгарня, хоч які фахівці добирали її асортимент, це все-таки насамперед бізнес, себто справа, яка має давати прибуток. А сучасний читач не надто вибагливий, і багато хто купує неякісні, банальні, а часом просто бездарні твори. У Книгарні такі теж мали б бути. Та мені, на щастя, вони не траплялися.
Отак я з головою поринула в казковий вигаданий світ. То були не мої герої, хоч я чудово знала, що й сама незгірше могла б організувати свій власний фантастичний світ, та без донора сумління не дозволяло мені братися за перо. А донори мовчали. Невже забули про мене?
Та віртуальні світи небезпечні. У них можна поринути з головою й не повернутися. Я так втяглася в читання, що одного разу, поглянувши на себе збоку, вжахнулася. Я ніби зрослася з книжкою. Так, наче вона стала моєю невід’ємною частинкою. Хоч що б я робила, паралельно завжди читала: їла, читаючи, ішла гуляти − тягла за собою томик, навіть якщо він був доволі важкий. Я вже мовчу про транспорт чи сидіння в черзі біля кабінету лікаря. Я вже й телевізор не могла спокійно дивитися. Складалося враження, що під час перегляду якоїсь передачі чи фільму мій мозок працює не на повну силу, тому я мала лівим оком ще й читати чергову книжку.
Я виносила надвір сміття, а під пахвою, у руці чи в кишені була книжка. З мене почали глузувати. Мама невдоволено бурчала щось собі під носа, але поки ще не висловлювалася з цього приводу дуже різко, бо це ж не найгірша шкідлива звичка, яку я могла б набути, та ще й враховуючи мій нестійкий психічний і фізичний стан.
Тоді я й поглянула на себе збоку. Чужі думки, ідеї, образи юрмилися в моєму мозку й перемішувалися там. Мені вони снилися: вінегрет із романів, повістей, віршів і поем готувався в казанку моєї голови і вже мало вухами не ліз. А найстрашніше, що я не мала з ким поділитися прочитаним, розповісти комусь, тож знову і знову мала все пережовувати й перетравлювати сама.
Я не мала міри. Та добре, що залишки здорового глузду ще жевріли в мені, тому вирішила трохи пригальмувати, щоб остаточно не з’їхати з глузду − з моїми травмами це було не так уже й складно. Ніхто б і не здивувався. Та я цього не хотіла.
Саме тоді знову стала в пригоді Книгарня. Крім того, що в ній продавали чудову літературу, час від часу влаштовували різноманітні зустрічі з талановитими людьми від літератури. А це ж, якщо подумати, не самі лише письменники. Література є всюди: у музиці, живописі, а що вже казати про театр і кіно…
Спершу я трохи скептично ставилася до таких заходів, і хоч в Інтернеті через соціальні мережі постійно отримувала запрошення на них, чомусь не відвідувала. Безпосереднє спілкування з книжкою було для мене більшим таїнством, аніж знайомство з автором. Окрім того, побувавши в Країні, я знала, хто насправді пише ті твори, тож письменники − це лише своєрідні зв’язкові. А дехто з гостей узагалі видавався мені надто пихатим як на свою скромну роль. Та звідки бідоласі про це знати? Він же вірить у свою неперевершеність, у свій непересічний, неповторний талант.
Та одного разу якась невідома сила підштовхнула відвідати одну з таких зустрічей. І хоч, власне, сам поет тоді не справив особливого враження, але атмосфера, що панувала в Книгарні, запам’яталася так, що я вирішила якнайчастіше відвідувати такі заходи. Слухачі − а їх прийшло не так уже й багато − виявилися, мабуть, значно талановитішими за того, кого вони прийшли послухати. У той момент я пригадала Матвія. Пригадала, що бути Читачем − це не менший талант, ніж бути Письменником.
Книга Ходіння Туди і Назад, автор Гальянова Тіна. Русская версия онлайн книги представлена в открытом доступе для чтения на мобильном телефоне или пк. Бесплатная библиотека Read-book-online.com - полные версии популярных, классических или новых книг в разных категориях онлайн бесплатно можете читать прямо здесь.
