Ходіння Туди і Назад - страница 70
Як відреагували на мою несподівану популярність друзі? Хоч як це дивно, нормально. Для подруг найбільше щастя − знайти своє кохання і вдало вийти заміж, тому моєму успіху вони не надто й заздрили. До того ж вважали, що після всього пережитого я заслуговую бодай краплиночки щастя.
Більше мене турбувало, як поставляться до книжки Таня з Денисом. Ці люди стали невід’ємною частинкою мене самої. Але й вони, здається, щиро тішилися. Денис узагалі не стримував свого захоплення.
− О, Юлю! Я таки розбираюся в людях. Не даремно ж я тебе відразу помітив. Я з першого погляду здогадався, що ти − незвичайна дівчина. Але твоя книжка направду вразила навіть мене. Ти себе перевершила. Браво! − не припиняв сипати компліментами хлопець. І вони були щирі.
Таня виявилася дещо скупішою на емоції. Вона більше сумувала, мабуть, згадуючи свій недавній успіх, який несподівано виник, але так само несподівано зник.
Я бачила в її очах якусь ніби засторогу для себе: «Не розслабляйся. У мене теж так було. Але ті люди, які тебе зараз підносять, дуже швидко про все забудуть, щойно ти не зможеш перевершити себе, піднятися вище від поставленої планки».
Таня раділа за мене, я впевнена, але вона ще й співчувала мені, бо, мабуть, боялася, що я повторю її гірку долю. Нещодавно в якомусь літературному журналі надрукували її оповідання, ще в якомусь альманасі − уривок із повісті. Усе. Прізвище Таміргазіної почало сходити з уст. Уже й на різні акції її перестали запрошувати. Зрідка вона ставала гостем чергової зустрічі в Книгарні, та й то більше як критик, ніж як автор.
Шкода дівчину. І тепер, коли в мене все було класно, усе складалося якнайкраще, свою провину перед нею я відчувала у стократ сильніше.
І ось моїх шанувальників побільшало ще на одного. Та якого! Справжнього Читача! Матвія. Давнього знайомого. Я не переставала дивуватися незвичайності цього життя, яке підкидало такі несподівані зустрічі, такі неоднозначні ситуації.
Простора аудиторія філологічного інституту була вщерть заповнена. Давно тут не збиралося стільки народу. Воно й не дивно − три зірки сучасної літератури за одним столом! І хто додумався запросити до університету Альданову, Таміргазіну та Лісового?
Метр сидів в останньому ряду біля веселої білявки, яка протягом усієї зустрічі не стулила рота й весь час смикала свою сусідку, щось розповідаючи, коментуючи вислови, ставлячи якісь запитання, які так і не наважилася поставити запрошеним письменникам.
Дізнавшись, що в Реальності має відбутися такий цікавий захід, Метр не втримався й негайно вирушив туди. Тему зустрічі було сформульовано доволі банально: «Видатні письменники-земляки сучасності», але імена гостей одразу зробили її подією номер один у провінційному місті. Тому в університет збіглися не лише студенти, а й журналісти, критики, а також менш відомі, але більш привілейовані старші письменники-спілчани.
Та між запрошеними відчувалася якась напруга. Метр одразу це відчув. Юлія з Денисом поводилися якось незвично холодно. Що між ними сталося?
Сьогодні кожен із них розповідав про себе, ділився рецептами створення літературних шедеврів, але найбільше говорили про книжки: Таня − про трохи призабуту вже «Подорож…», Юля − про «Відтінки чорного», що саме перебували на піку слави, а от Денис презентував новий, ще свіженький, мало ким прочитаний роман «Останній серед перших».
Саме навколо цього твору здійнявся неймовірний галас, адже він став, по суті, першим романом Лісового, у якому діяв уже зовсім новий головний герой, точніше − героїня.
Коли в Нічгороді дізналися, що хлопець розпочав роботу над цією книжкою, там почалася справжня паніка.
Першою до Метра прибігла Аврора.
− Ви бачили − він сам почав працювати?! Він сам вигадав героїню і вже написав кілька сторінок.
Після того, що сталося з Мироном (а Метр узяв на себе сміливість розповісти краянам усе, як є), усі почали панічно боятися будь-якої ініціативи своїх реципієнтів. Навіть якщо ті починали шкрябати щось бездарне так, заради забавки, їх охоплював неймовірний жах − вони боялися зникнути навічно.
Ось і Аврора, зрозумівши, що фантастична Даміра, яку почав описувати Денис, зовсім не плід уяви її колеги Іллі, теж перелякалася. Та і їй самій аж ніяк не хотілося малювати нахабну дамочку. Ще й таку негарну: довготелесу, з коротким неживим волоссям, а головне − з величезним потворним шрамом на обличчі.
Та коли вона дізналася, що героїня ще й має прототип, то взагалі втратила контроль над собою.
Метр мусив щось порадити. Бо якщо хлопцеві вдасться довести справу до кінця Аврора з Іллею зникнуть.
− Але це ще не факт, − заспокоював дівчину керівник, хоч і сам мало в це вірив. − Навіть якщо він зробить це сам, хтозна, чи твір буде такий геніальний, як і попередні.
− А якщо буде?
− То не дайте йому це зробити.
Аврора здивувалася. Її бурхлива фантазія почала малювати якісь немислимі ходи. Тому Метр поквапився завершити свою думку:
− Вам з Іллею не залишається нічого іншого, як включитися в Денисову гру, підхопити його задум із новою героїнею, змиритися з нею, хай навіть вона вам і не до вподоби, і почати створювати її історію, не чекаючи склавши руки, поки Лісовий зробить це самотужки.
Митці трохи повпиралися (дуже вже страждало їхнє самолюбство, що доводиться пристосовуватися до забаганок реципієнта), та все-таки швидко включилися в роботу. Ілля придумав захопливу історію дівчини, а Аврора почала її малювати. Коли ж уважніше придивилася до своєї героїні, то зрозуміла, кого намалювала: на неї дивилася їхня спільна знайома Лія.
