Сезон гроз - страница 31

Дорога, що звивалася довкола узгір’я, носила сліди інтенсивного використання. Бо й користали з неї і то дуже інтенсивно. Відьми́нові відразу ж довелося випереджати підводи, екіпажі, окремих вершників та піхотинців. Чимало подорожніх мандрувало назустріч, з боку замку. Геральт здогадувався, яка мета цього паломництва. Слушність здогадок підтвердилася, щойно він виїхав з лісу.

Плоску вершину узгір’я перед муром займало збудоване з дерева, очерету і соломи містечко — цілий комплекс більших і менших хат, куренів та навісів, оточений плотом і загородами для коней та іншої худоби. Звідти долинав гомін, а рух був доволі жвавий, наче на ярмарку. Бо це й був ярмарок, базар, велике торговисько, от тільки не торгували тут ні птицею, ні рибою, ні зелениною. Крамом, пропонованим під замком Ріссберг, була магія, — амулети, талісмани, еліксири, опіати, фільтри, декокти, конкокти, екстракти, дестиляти, кадила, пахощі, сиропи, порошки і мазі, а ще, окрім того, практичні зачаровані предмети, знаряддя, домашнє начиння, оздоби, навіть дитячі забавки. Такий асортимент приваблював цілі полчища покупців. Був попит, була пропозиція, — а інтерес, зі всього видно, крутився так, що ліпше й не можна.

Дорога розділялася надвоє. Відьми́н звернув на ту, що вела до замкової брами, значно менше втоптану, ніж друга, до торгової площі. Переїхав через забруковане передбрам’я, між щільними рядами спеціально тут встановлених менгірів, переважно куди вищих, ніж він сам на коні. Незабаром його привітала хвіртка, за типом — швидше палацова, ніж замкова, з оздобленими пілястрами та фронтоном. Медальйон відьми́на сильно затремтів. Рибка заіржала, стукнула копитом об брук і стала, як вкопана.

— Ім’я й мета візиту.

Він підняв голову. Скрипучий і лункий, але без сумніву жіночий голос долинав, як здавалося, із широко роззявленого рота зображеної на тимпані голови гарпії. Медальйон тремтів, кобила пирхала. Геральт відчув, як щось йому дивно стискає скроні.

— Ім’я й мета візиту, — знову пролунало з дірки в рельєфі. Дещо голосніше, ніж перед тим.

— Геральт з Ривії, відьми́н. На мене чекають.

Голова гарпії видала звук, схожий на трубіння. Магія, що блокувала портал, зникла, скроні відразу ж перестали стискатися, а кобила сама рушила з місця. Копита стукали по камінню.

Він виїхав з порталу на оточений галерейками culdesac. Відразу ж підбігло до нього двоє пахолків, хлопців у практичному бурому одязі. Один зайнявся конем, другий взяв на себе місію провідника.

— Туди, пане.

— У вас завжди так? Такий рух? Там, на підзамчу?

— Ні, пане, — пахолок злякано глянув на нього. — Тільки в середу. Середа — торговий день.

Черговий портал був увінчаний аркадою з картушем, а на ньому — черговий барельєф, без сумніву, теж магічний. Він зображав пащу амфісбени. Портал був закритий оздобленими і масивними на вигляд гратами, однак, ледь пахолок їх штовхнув, вони легко і плавно відчинилися.

Другий дідинець мав значно більшу поверхню. І щойно звідти можна було належно оцінити замок. Як виявилося, вигляд з відстані дуже й дуже вводив в оману.

Ріссберг був куди більшим, ніж здавався. Він сильно заглиблювався у гірську стіну, врізався в неї комплексом будинків, суворих і негарних споруд, яких зазвичай в архітектурі замків не було. Будинки виглядали як фабрики і, мабуть, дійсно ними були. З них стирчали димарі та вентиляційні труби. Пахло паленим, сіркою й аміаком, відчувалося також легке тремтіння ґрунту, наслідок праці якихсь підземних машин.

Пахолок покашлюванням відвернув увагу Геральта від фабричного комплексу. Їм треба було йти в інший бік — до замкової вежі, тої нижчої, що здіймалася над будівлями більш класичного, палацового характеру. Всередині теж було саме так, як і належить у палаці, — пахло курявою, деревом, воском і старовиною. Було ясно — під стелею, сонно, наче риби в акваріумі, плавали оточені ореолом світла магічні кулі, стандартне освітлення садиб чарівників.

— Вітаємо, відьми́не.

Вітало його двоє чародіїв. Він знав обох, хоч і не особисто. Гарлана Цару колись показала йому Єнніфер, легко було його запам’ятати, бо єдиний, мабуть, з чарівників голив голову на лисо. Альджерона Гвінкампа, званого Пінеті, пам’ятав з Оксенфурту. З академії.

— Вітаємо в Ріссбергу, — привітав Пінеті. — Тішимося, що ти зволив прибути.

— Глузуєш з мене? Я тут не з власної волі. Щоб змусити мене прибути, Літта Нейд запакувала мене до криміналу.

— Але пізніше з нього витягнула, — перебив Цара. — І щедро винагородила. Компенсувала твій дискомфорт з великою, гм, самовідданістю. Була чутка, що вже тиждень, щонайменше, маєш з нею дуже добрі … стосунки.

Геральт стримував непереможне бажання дати йому в писок. Пінеті, видно, помітив це.

— Pax — підняв руку. — Pax, Гарлане. Обійдемося без шпильок і кпин. Знаємо, що Геральт упереджений проти нас, це відчувається в кожному слові. Знаємо, чому так сталося, як пригнобила його афера з Єнніфер. І реакція середовища на цю аферу. Ми цього не змінимо. Але Геральт — професіонал і зуміє бути вище цього.

— Зуміє, — сухо підтвердив Геральт. — Інше питання, чи схоче. Переходимо до справи. Чого я тут?

— Ти нам потрібний, — сухо промовив Цара. — Саме ти.

— Саме я. Мені що, пишатися чи починати лякатися?

— Ти знаменитий, Геральте з Ривії, — озвався Пінеті. — Загальний консенсус дійсно вважає твої дії і вчинки спектакулярними і захоплення гідними. На наше захоплення, як сам розумієш, не надто можеш розраховувати, ми не так легко виявляємо адмірацію, особливо комусь такому, як ти. Але вміємо визнати професіоналізм і поважаємо експерієнцію. Факти говорять самі за себе. Я б ризикнув ствердити, що ти видатний… гм…