Сезон гроз - страница 56
— Ні, ні, жодних проблем, — відпекався представник шкіряної галузі, як видалося Геральтові, надто швидко і надто впевнено. — Поповнюємо запаси, нічого більше. А на відлюддя, що ж, не охота, але необхідність нас привела. Бо, як спішиш на порятунок, то не зважаєш, кудою дорога веде. А наша експедиція рятункова.
— Пане ван Вліт, — перебив, підходячи, один з типів, під кроками якого раптом затремтів поміст. — Не вдавайтеся в деталі. Не думаю, щоб вони панів цікавили. Або мали цікавити.
Типів, які вийшли на поміст з боку селища, було п’ятеро. Той, що саме заговорив, був у солом’яному капелюсі, а ще вирізнявся масивною щелепою, чорною від кількаденної щетини, і великим висунутим підборіддям. Підборіддя мав розділене, виглядало, як дупа в мініатюрі. Його супроводжував здоровань, справжній вернигора, хоча з обличчя й погляду зовсім не дурень. Третій, присадкуватий і смаглявий, був моряком у кожній п’яді й деталі, включаючи вовняну шапку і сережку у вусі. Два інші, схоже, що матроси, тягнули скриньки з провіантом.
— Не думаю, — продовжив той, з підборіддям, — щоб панове, незалежно від того, хто вони і що вони, потребували щось знати про нас, наші заняття й приватні справи. Ці панове, напевно, розуміють, що до наших приватних справ зась усім, а вже тим паче — першим стрічним, зовсім нам незнайомим.
— Може і не зовсім незнайомим, — втрутився вернигора. — Пана краснолюда дійсно не знаю, але біле волосся пана вашмосця підказує, хто він. Геральт з Ривії, правда? Відьми́н? Я не помиляюся?
Ого, то я вже популярний, — подумав Геральт, сплітаючи руки на грудях. Надто популярний. Може, пофарбувати волосся? Чи обголитися налисо, як Гарлан Цара?
— Відьми́н! — Кевенард ван Вліт був помітно враженим. — Справжній відьми́н. Оце так фарт. Мостиві панове! Та це ж просто подарунок долі!
— Знаменитий Геральт з Ривії — повторив вернигора. — Поталанило нам, що ми його зустріли, тепер, у нашій пригоді. Допоможе нам видряпатися.
— Забагато ти говориш, Коббіне, — урвав той, що з підборіддям. — Забагато і надто швидко.
— Та що ви, пане Фиш, — пирснув шкіряник. — Не бачите, яка нагода трапляється? Допомога когось такого, як відьми́н…
— Пане ван Вліт! Залиште це мені. Я більше, ніж ви, звичний до контактів з такими, як оцей тут.
Запанувала тиша, під час якої тип з підборіддям мірив відьми́на поглядом.
— Геральт з Ривії, — промовив нарешті. — Погромець потвор і надприродних істот. Погромець, я б сказав, легендарний. Так би я сказав, якби вірив легендам. А де ж ваші славутні відьмацькі мечі? Чогось їх не бачу.
— І не дивно, — відповів Геральт, — що не бачиш. Бо вони невидимі. Чи ж ти не чув легенд про відьмацькі мечі? Посторонні їх бачити не можуть. З’являться, коли я промовлю заклинання. Коли буде потреба. Якщо буде потреба. Бо я й без мечів можу незле декому приложити.
— Вірю на слово. Я — Явіл Фиш. Маю в Новіграді фірму, що надає різні послуги. А це мій партнер, Петру Коббін. А от пан Пудлорак, капітан «Пророка Лободи». І вже вам відомий шановний Кевенард ван Вліт, власник цього корабля.
— Помічаю, відьмаче, — провадив далі Явіл Фиш, розглянувшись, — що ти стоїш на помості у єдиному селищі в радіусі двадцяти миль з хвостиком. Щоб звідси вибратися на цивілізовані шляхи, треба довго мандрувати лісами. Видається мені, що ти радо б з цього відлюддя вибрався, сівши на щось таке, що по воді ходить. А «Пророк» саме відпливає до Новіграду. І може взяти на борт пасажирів. Тебе й твого товариша краснолюда. Годиться?
— Говоріть далі, пане Фиш. Я вас уважно слухаю.
— Наш кораблик, як сам бачиш, — не якесь річкове корито, за рейс на ньому слід заплатити і то немало. Не перебивай. Чи згодишся взяти нас під охорону своїх невидимих відьмацьких мечів? Можемо вважати ціною за проїзд твої цінні відьмацькі послуги, себто супровід і охорону під час плавання аж до Новіградського рейду. А цікаво, у скільки ти оцінюєш свої відьмацькі послуги?
Геральт глянув на нього.
— З розшифруванням чи без?
— Ти про що?
— У вашій пропозиції, — спокійно сказав Геральт, — є приховані гачки й недомовленості. Якщо я сам їх розшифровуватиму, оціню дорожче. Якщо самі все скажете відверто, вийде дешевше.
— Твоя недовірливість, — холодно відповів Фиш, — викликає деякі підозри. Це брехуни всюди підозрюють брехню. Як то кажуть, на злодієві шапка горить. Ми хочемо найняти тебе для супроводу. Це просте і незаплутане завдання. Які там гачки можуть бути?
— Супровід — то байка, — Геральт не спустив очей. — Вигадана на ходу і шита білими нитками.
— Так вважаєш?
— Так вважаю. Бо ото пан шкіряник прохопився про рятункову експедицію, а ти, пане Фиш, грубо заткнув йому рота. Через мить твій колега щось там заїкнувся про ситуацію, з якої треба видряпуватися. Якщо ми маємо співпрацювати, то карти на стіл, прошу: що то за експедиція і кого рятує? Чому така таємна? З чого треба видряпуватися?
— Ми пояснимо, — випередив Фиша ван Вліт. — Ми все пояснимо, пане відьми́не…
— Але на борту, — хрипким голосом перервав досі безмовний капітан Пудлорак — Нічого довше товктися на цій пристані. Вітер сприяє. Пливімо звідси, шановні.
* * *
Піймавши вітер у вітрила, «Пророк Лобода» швидко помчав по широко розлитих водах затоки, взявши курс на головний фарватер і лавіруючи між острівцями. Тріщали канати, скрипів гік, на флагштоці жваво повівав прапор з рукавичкою.
Кевенард ван Вліт дотримав обіцянки. Коли тільки шлюп відчалив від помосту у В’ятерні, він скликав всіх зацікавлених на ніс корабля і приступив до пояснень.
