Сезон гроз - страница 57
— Наша експедиція, — почав він, раз по раз глипаючи на похмурого Фиша, — має своєю метою визволення вкраденої дитини. Хімени де Сепульведа, єдиної доньки Бріани де Сепульведа. Напевно, хтось із вас вже це прізвище чув. Гарбарня, хутро, мокрі верстати і кушнірство. Величезна річна продукція, величезні гроші. Як побачите даму в гарному і дорогому манто, то це майже напевно хутро їхнього виробництва.
— І це її доньку викрадено. Заради викупу?
— В тім-то й справа, що ні. Не повірите, але… Дівчинку викрала потвора. Лисиця. Себто, перевертень. Віксена.
— Ви праві, — холодно промовив відьми́н. — Не повірю. Лисиці, себто віксени, точніше агуари, викрадають виключно дітей ельфів.
— І сходиться, сходиться, буква в букву, — буркнув Фиш. — Бо, хоч це й небувала річ, найбільшою кушнірнею Новіграда заправляє нелюдка. Бреянне Діарбхайл ап Муіх, чистокровна ельфиня. Вдова Хакобо де Сепульведа, після смерті якого успадкувала все його майно. Родині не вдалося ні опротестувати заповіт, ні визнати змішаний шлюб недійсним, хоч це всупереч звичаям і божим законам.
— Переходьте до речі, — перебив Геральт. — До суті справи, прошу. Твердите, що ця кушнірка, чистокровна ельфійка, доручила вам шукати вкрадену доньку?
— Ти нам манку шиєш? — скривився Фиш. — На брехні хочеш прилапати? Сам добре знаєш, що ельфи, коли їм лисиця дитину вкраде, ніколи не намагаються її відібрати. Хрест на ній ставлять і забувають про неї. Вважають, що так і була лисиці призначена.
— Бріана де Сепульведа, — втрутився Кевенард ван Вліт, — теж спочатку вдавала. Страждала, але по-ельфівському, все в собі. На людях обличчя кам’яне, очі сухі… Va’esse deireadh aep eigean, va’esse eigh faidh’ar, повторювала, а по-їхньому воно значить…
— Щось закінчується, щось починається.
— Саме так. Але нічого це не значить, тільки ельфівська балаканина, ніщо не закінчується, бо чого б мало закінчуватися? Бріана давним-давно між людей живе, за нашими законами і звичаями, тож вона тільки з походження нелюдка, а в серці то вже, рахувати, майже людина. Ельфівські вірування й забобони, і правда, сильні, може, Бріана іншим ельфам напоказ така спокійна, але таємно тужить за донькою, це-то очевидно. Все віддала б, щоб одиначку повернути, лисиця там чи не лисиця… Маєте рацію, пане відьми́не, ні про що не просила і допомоги не чекала. А все-таки ми рішилися помогти, не могли на її тугу дивитися. Вся купецька гільдія солідарно скинулася і поміч профінансувала. Я пожертвував «Пророка Лободу» і власну участь, подібно вчинив купець Парлагі, з яким ви у найближчий час познайомитеся. Але тому, що ми є людьми інтересу, а не якимись шукачами пригод, то звернулися за поміччю до єгомосця Явіла Фиша, знаного нам як чоловік лепський, кмітливий і моторний, ризику не боїться, у трудних пригодах бувалий, зі знання й досвіду славний.
— З досвіду славний єгомосць Фиш, — Геральт глянув на згаданого, — не зволив вас попередити, що рятункова експедиція не має ні сенсу, ні найменшого шансу на успіх. Бачу два пояснення цього. Перше: єгомосць Фиш поняття не має, у що вас уплутав. Друге і ймовірніше: єгомосць Фиш дістав чималий аванс, настільки значний, щоб поводити вас манівцями і повернутися ні з чим.
— Надто швидко ви когось винуватите! — Кевенард ван Вліт жестом стримав Фиша, що саме рвався гостро відповісти. — Ви вже наперед невдачу віщуєте. А ми, купці, завше мислимо позитивно.
— Честь вам і хвала за таке мислення. Але в цьому випадку воно не допоможе.
— А чого б то?
— Дитину, вкрадену агуарою, — спокійно пояснив Геральт, — не вдасться повернути. Це цілковито неможливо. І йдеться навіть не про те, що дитини ви не знайдете, бо лисиці ведуть надзвичайно потайний спосіб життя. І не про те, що агуара не дозволить відібрати дитину, а це не такий противник, якого можна злегковажити, чи в лисячій, чи в людській постаті. Справа в тому, що вкрадена дитина перестає бути дитиною. Дівчатка, викрадені лисицями, змінюються. Перетворюються і самі стають лисицями. Агуари не розмножуються. Зберігають вид, викрадаючи і перетворюючи дітей ельфів.
— Їх лисячий вид, — дорвався врешті до слова Фиш, — мусить щезнути. Мусять щезнути всі ті вовкулаки. Лисиці, то правда, рідко людям капостять. Тільки ельфських щенят крадуть і тільки ельфам шкодять, що само по собі добре, бо чим більше шкоди нелюдам, тим більше користі правдивим людям. Але лисиці — то чудовиська, а чудовиськ треба витовкти до ноги, щоб і рід, і вид щез. Ти ж, власне, з того й живеш, відьмаче, така в тебе робота. То й нас не винувать, що ми теж чудовиськ нищимо. Однак, даремні всі ці розправи. Ти хотів пояснень, то й маєш. Вже знаєш, хто тебе найняв і від кого… Від чого маєш нас захищати.
— Ваші пояснення, — спокійно оцінив Геральт, — що правда, то не гріх, такі каламутні, як сеча з хворого міхура. А благородна мета вашої експедиції така сумнівна, як цнота панянки зранку після сільського празника. Але то ваша справа. Моя ж справа — з’ясувати вам, що оборонитися від агуари можна тільки тримаючись від неї здалеку. Пане ван Вліт?
— Так?
— Повертайтеся додому. Експедиція ваша безглузда, прийміть це до відома і облиште її. Ото і все, що можу вам порадити як відьми́н. Порада безплатна.
— Але ж не зсядете з корабля, правда? — витиснув з себе ван Вліт, дещо зблідши. — Пан відьми́не? Залишитеся з нами? А якщо… А якщо щось трапиться, будете нас боронити? Згодьтеся… Заради богів, згодьтеся…
— Згодиться, згодиться, — пирснув Фиш. — Попливе з нами. Бо хто інший його з цієї глушини забере? Не панікуйте, пане ван Вліт. Нема чого боятися.
