Сезон гроз - страница 87
— Рятуйте! Король захворів!
— Лікаря! — заволав мажордом. — Кличте лікаря!
— Боги! Що сталося? Що з королем?
— Лікаря! Негайно!
Феррант де Леттенгоф притис долоні до скронь. Мав дивний вираз обличчя. Вираз обличчя того, хто поволі починає розуміти.
Короля поклали на канапу. Прикликаний лікар довго його оглядав. Геральтові не дали підійти ближче, не дозволили придивитися. Попри це, він знав, що ланцюжок встиг видовжитися і розтиснутися, перш ніж прибіг медикус.
— Апоплексичний удар, — діагностувавав лікар, вставши. — Викликаний задухою. Шкідливі повітряні випари дісталися всередину тіла і отруїли гумори. У всьому винні ці безперервні грози, які підвищують температуру крові. Наука безсила, нічого вдіяти не можу. Наш добрий і милостивий король покинув нас. Він мертвий.
Мажордом скрикнув, закрив обличчя долонями. Герольд обіруч вхопився за берет. Хтось із придворних захлипав. Кілька стало на коліна.
Раптом коридор і вестибюль задудніли луною тяжких кроків. В дверях з’явився велетень, здоровань не менше семифутового зросту. В мундирі гвардійця, але з відзнаками старшого офіцера. Велетня супроводжували люди в хустках на головах і з сережками у вухах.
— Панове, — промовив велетень серед загальної тиші, — звольте перейти до тронного залу. Негайно.
— До якого ще тронного залу? — вибухнув мажордом. — І нащо? Чи ви розумієте, пане де Сантіс, що тут відбулося? Яке нещастя трапилося? Ви не розумієте…
— До тронного залу. Це наказ короля.
— Король помер!
— Нехай живе король. До тронного залу, прошу. Всі. Негайно.
У тронному залі, під морським плафоном з тритонами, сиренами і гіпокампами, зібралося кільканадцять мужчин. Дехто мав на головах кольорові хустки, дехто матроські капелюхи зі стрічками. Всі були засмаглі, всі мали сережки у вухах.
Найманці. Легко було здогадатися. Екіпаж фрегату «Ахеронтія».
На троні на підвищенні сидів темноволосий і темноокий чоловік з сильно виступаючим носом. Він теж був засмаглим. Але сережки у вусі не носив.
Біля нього, на приставленому кріслі, сиділа Ільдіко Брекль, далі у білосніжній сукні і далі обвішана діамантами. Недавня королівська наречена і обраниця дивилася на темноволосого мужчину обожнюючим поглядом. Геральт ще задовго до цього зрозумів і розвиток подій, і їх причини, співставив факти і додав два до двох. Але тепер, в цю мить, навіть хтось доволі тупий міг би здогадатися, що Ільдіко Брекль і темноволосий мужчина знайомі між собою. Причому добре знайомі. І вже тривалий час.
— Королевич Віраксас, принц Кераку, ще хвилину тому спадкоємець трону і корони, — лунким баритоном оголосив велетень, де Сантіс. — А в цю мить — король Кераку, законний володар країни.
Першим зігнувся в поклоні, а потім став на одне коліно мажордом. Після нього почесті віддав герольд. Їх приклад наслідували сенешалі, низько схиливши голови. Останнім схилився Феррант де Леттенгоф.
— Ваша Королівська Величність.
— Тимчасово достатньо «Ваша Милість», — поправив Віраксас. — На повний титул я матиму право після коронації. З якою, зрештою, не зволікатимемо. Чим швидше, тим краще. Правда, пане мажордоме?
Було дуже тихо. Чутно було, як одному з придворних бурчить в животі.
— Моєї святої пам’яті батько мертвий, — промовив Віраксас. — Відійшов до своїх славних предків. Обидва мої брати звинувачені в державній зраді, що мене ніскільки не дивує. Процес відбудеться згідно з волею покійного короля, обох братів визнають винними і, за вироком суду, вони назавжди покинуть Керак. На борту корабля «Ахеронтія», найнятому мною… і моїми могутніми покровителями й протекторами. Наскільки мені відомо, покійний король не залишив ні законного заповіту, ні офіційного розпорядження щодо наступництва престолу. Я б вшанував королівську волю, якби такі розпорядження були. Але їх немає. Отож, я є законним спадкоємцем корони. Чи хтось з присутніх хотів би це заперечити?
Ніхто з присутніх не хотів. Всі присутні були у достатній мірі обдаровані як здоровим глуздом, так інстинктом самозбереження.
— Отож прошу розпочати приготування до коронації, нехай ними займуться ті, до чиїх обов’язків це належить. Коронація буде проходити одночасно зі шлюбом. Я вирішив воскресити споконвічний звичай королів Кераку, закон, освячений століттями. Згідно з цим законом, якщо наречений помер перед шлюбом, з нареченою одружується найближчий нежонатий родич.
Як видно було з сяючого обличчя Ільдіко Брекль, вона готова була виконати вимоги споконвічного звичаю хоч би й негайно і не сходячи з місця. Інші зібрані мовчали, мабуть, намагаючись нагадати, хто, коли і з якої оказії встановив цей звичай. І як він міг бути встановлений споконвіку, якщо королівство Кераку не існувало й століття. Однак зморщені від розумових зусиль лоби придворних швидко розгладилися. Всі як один зробили належний висновок. Що, хоча ще не було коронації і хоча він ще тільки Його Милість, Віраксас практично вже король, а король завжди має рацію.
— Зникай звідси, відьми́не, — шепнув Феррант де Леттенгоф, вкладаючи до рук Геральта його меч. — Забирай Юліана. Зникайте обидва. Ви нічого не бачили, нічого не чули. Хай ніхто вас з цим не пов’язує.
— Я здогадуюся, — Віраксас змірив зібраних придворних поглядом, — і можу зрозуміти, що для багатьох з тут присутніх ситуація може видатися приголомшливою. Що для декого зміни відбуваються надто несподівано й раптово, а події проходять надто швидко. Не можу теж виключити, що для декого з тут присутніх стан речей є неприємним і неприйнятним. Полковник де Сантіс відразу ж перейшов на бік справедливості й склав мені присягу на вірність. Я чекаю того ж від решти тут зібраних.
