Кінець світу в Бреслау - страница 47
— А ще раніше? — Мокк розглядав дванадцятиповерхову будівлю, що маячила за деревами Пагорба Гольтайя.
Гартнер зморщив носа, почувши від гостя запах перегару, й підійшов до мапи. В одній руці він тримав книжку, а другу спрямував у бік мапи. Окуляри зсунулися йому на кінчик носа, а коротко стрижене сивувате волосся наїжачилося на потилиці.
— У 1261 році, як пише Марґраф у своїй праці про вулиці Бреслау, — Гартнер переводив погляд із книжки на мапу, — до попереднього центру над Одером офіційно приєднали ось ці території…
Директор водив пальцем по мапі, вимальовуючи на ній неправильні, то більші, то менші овали чи еліпси, що їх умовно можна було назвати концентричними, із центром розташованим десь на Ринку. Мокк підійшов до Гартнера й повільно провів пальцем по блакитній змії лінії старого міського рову.
— Йдеться про ці території? — запитав він.
— Так, саме ці терени було приєднано до міста в тринадцятому столітті.
— Територію всередині міського рову, так?
— Так.
— Тобто, ця обмежена ровом місцевість, де вчинено три вбивства, становить, окрім Тумського острова, найдавнішу частину міста?
— Атож.
— Ви вже збагнули, пане директоре? — Мокк міцно схопив Гартнера за палець і вимальовував ним закарлючки на мапі всередині цієї території. — Ви вже розумієте? Я сидів в архівах і шукав слідів якихось подій, що мали б статися того дня й того місяця, який було вказано на листках з календаря, залишених біля жертв. Але всі архіви містять відносно нові дані, тоді як територія, де вчинено злочин, є найстарішою частиною Бреслау. Отже, я не помиляюся й нічого не вигадую, як вважає мій шеф і мої люди. Мій слід просто… — Мокк замислився, підшуковуючи відповідне слово.
— Слід, яким ви йдете трохи ніби навпомацки, — прийшов на допомогу Гартнер, рішуче відсуваючись від мапи й таким чином отримуючи владу над власним пальцем. — Непевний, з огляду на нечисленну документацію, яку до того ж важко прочитати. Ваш слід малоефективний і не обіцяє жодних успіхів.
— Ви добре все зрозуміли, — Мокк впав у фотель, схрестив випростані ноги й заплющив очі. Він був задоволений, бо йому хотілося спати, а це значило, що над ним змилосердилися всі еринії, усі шльондри, з іменами й без них, живі й мертві, усі хробачливі, розчленовані й безкровні трупи, увесь його світ милостиво дозволяв йому заснути. Мокк відключився, але водночас відчув дивний укол десь чи то в грудях, чи то в серці або в шлунку, відчуття, яке він плекав у собі, особливо, коли прокидався з перепою. Тоді його виснажене похміллям тіло вимагало сну, а здоровий глузд наказував «вставай, у тебе нині купа роботи». Тоді перед його очима поставала якась неприємна картина — розлючений шеф, сповнені безнадії й сірятини поліцейські будні, тупість підлеглих — яку він утримував у свідомості доти, доки не починав відчувати пронизливий біль і неспокій, які вже не давали йому заснути. Тоді він підводив змучену похміллям голову, підставляв її під струмінь холодної води, проводив мокрими від одеколону пальцями по блідих щоках і припухлих повіках, а тоді, у затісному котелку, краватці, затягнутій наче мотузка, входив до сірих, холодних мурів Управління поліції.
І зараз, сидячи в старовинному фотелі, Мокк відчував такий самий неспокій, але на відміну від похмільних ранків, не міг визначити його джерело. Перед очима не виринали ані оскаженілий Мюльгауз, ані Софі серед недопалків у брудній постелі, ані водоспад шляхетної крові Ґайссена. Мокк знав, що повинен відтворити ситуацію, яка викликала неспокій. Він розплющив очі й глянув на Гартнера, який, наче забувши про гостя, замислено крутив ручкою металевої стругалки, пригвинченої до стільниці.
— Пане директоре, — прохрипів він, — будь ласка, повторіть те, що ви щойно сказали.
— Я сказав, — відповів Гартнер, не припиняючи стругати олівця, — що ви просуваєтеся навмання, що у вас замало джерел, аби провадити слідство, що ці джерела важко прочитати й витлумачити, і що я не вірю в успіх цього слідства.
— Все це дуже красиво сформульовано, пане директоре, але поясніть мені, будь ласка, що ви маєте на увазі, кажучи «замало джерел».
— Якщо ви шукаєте чогось, що в минулому сталося в цих місцях або в цих будинках, то ви повинні відшукати якісь джерела, які стосуються історії цих місць, тобто якісь архівні дані, — терпляче пояснював Гартнер. — Ви ж самі сказали, що ті дані, які ви переглянули, стосуються щонайдавніше початку дев’ятнадцятого століття, а ми щойно переконалися, що історія місць злочинів може бути набагато давнішою, оскільки стосується найстарішої частини міста. Тому я й сказав про нечисленні джерела. Просто справ від тринадцятого до кінця вісімнадцятого століття є небагато.
— Якщо майже немає справ, — Мокк починав дратуватися, — то де можна знайти якусь інформацію про ці місця чи будинки? Де б ви їх шукали як історик?
— Дорогий пане раднику, — Гартнер марно намагався приховати роздратування, — насамперед я дослідник семітських мов…
— Не дражніть мене, пане директоре, — Мокк надзвичайно цінував Гартнерову скромність, рису, рідко притаманну вченим, які не викладали й не могли перевірити слушність своїх висновків на лекціях, під перехресним вогнем запитань студентів. — Як людина, що отримала солідну класичну освіту в минулому столітті, справжньому saeculum historicum, ви знаєте, що я сприймаю вас як історика в Геродотовому розумінні…
— Мені надзвичайно приємно, — роздратування Гарінера помалу згасало. — Я спробую вам відповісти на це запитання, але ви повинні чіткіше дещо пояснити. Що значить «інформація про місця»? Незначна кількість справ не позбавляє вас обов’язку їх ретельного вивчення. Отож, спершу старі справи. Потім слід розпочати пошук назв вулиць і будинків. Як у реєстрі термінів чи ключових слів у підручнику. Але що ми повинні шукати? Вам йдеться про якісь легенди, що стосуються цих місць? Чи про власників цих будинків? Що ви розшукуєте в цих місцях?
